Різдва Іоанна Предтечі чоловічий монастир

Чоловічий монастир Різдва Іоанна Предтечі стоїть у селі Вербка Ковельського району на Волині й належить до Володимир-Волинської єпархії^{2, 3}. Обитель приписана до Миколаївського Милецького чоловічого монастиря в селі Мильці; і єпархія, і сама громада на своєму сайті називають її скитом^{2, 3}.

8 липня 2001 року Священний Синод Української Православної Церкви, вислухавши рапорт єпископа Володимир-Волинського і Ковельського, журналом № 13 благословив перенесення монастиря Різдва Іоанна Предтечі з села Краска Ратнівського району в село Вербка Ковельського району - на місце колишнього Троїцького монастиря¹. Єпархія датує відкриття вербського скиту тим самим 2001 роком².

Місце, на яке перенесли громаду, має власну історію. У Вербці здавна стояв Троїцький монастир, відомий із XVI століття^{2, 4}. Уперше про нього згадано в акті 4-10 березня 1543 року, яким князь Василь Михайлович Сангушко-Ковельський із родиною обмінявся маєтками з королевою Боною Сфорцою: разом із ковельським замком королеві відійшли «Вербка, манастыр Святое Тройцы» та сім монастирських сіл^{2, 4}.

1567 року король Сигізмунд II Август передав ці маєтки князеві Андрієві Курбському (1528-1583) - політичному і військовому діячеві, письменникові та публіцистові, який 1564 року перейшов на службу до польського короля й дістав від нього Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих сіл⁴. Єпархія рахує від 1564 року, відколи Ковель з околицями належав Курбському².

У дореволюційній літературі князя вважали засновником Вербського Троїцького монастиря⁴. Дослідник Юрій Мазурик зазначає, що прямих повідомлень про заснування ним нового монастиря на Волині не виявлено і що Курбський, найімовірніше, став фундатором - дарувальником - уже наявної православної обителі⁴.

Перший відомий на ім'я настоятель вербської обителі ігумен Александр був духівником Курбського². Після нього монастирем керував Симеон, згаданий у документах під 1578 роком, а наступний ігумен Ісаія залишив обитель 1582 року².

У 1581 і 1583 роках князь заповів монастиреві 5 кіп литовських грошів і просив поховати себе біля ніг свого духовного наставника, ігумена Александра⁴. Курбський помер у травні 1583 року у своєму маєтку в Ковелі й був похований у вербському Троїцькому монастирі⁵. Тут поховали й тих, хто виїхав із князем до Литви: 1582 року Петра Васильовича Вороневецького, 1594 року Кирила Зубцовського⁴.

З часом монастир перетворили на парафію, і ні писемні документи, ні народні перекази не дали відповіді, хто його заснував і коли сталося це перетворення⁴. Опис, складений під час генеральної візитації 20 лютого 1760 року, змальовує дерев'яну Троїцьку церкву з одним куполом, укриту ґонтом і з трьома залізними хрестами, прибудовану до неї дзвіницю з чотирма дзвонами та неогороджене церковне подвір'я, захищене самою тільки річкою Турією; поряд стояли хата з піччю в зеленій кахлі, житниця, сарай і два хліви⁴.

Той самий опис 1760 року згадує стародавню ікону святителя Миколая Мирлікійського: місцеві жителі називали цей образ чудотворним і говорили, що він перебуває в храмі близько двохсот років². 1818 року церкву оновили^{2, 4}.

У 1840-х роках Київська археографічна комісія відрядила до Ковельського повіту професора Київського університету Миколу Дмитровича Іванишева (1811-1874), щоб зібрати свідчення про життя князя Курбського⁴. Іванишев відкрив у церкві дерев'яну підлогу й виявив під нею залишки кількох зотлілих дерев'яних домовин, а в одному місці, перед місцевим образом Спасителя за кілька кроків від іконостаса, - цегляний склеп, завалений посередині^{2, 4}. Ні всередині, ні ззовні гробниці не було напису, з якого можна було б дізнатися ім'я похованого².

Порівнявши знайдене із заповітом князя, Іванишев припустив, що цегляний склеп і є похованням Курбського, а рештки домовини між склепом та іконостасом могли належати настоятелеві Александру⁴. На підставі цих висновків традиційно вважається, що князя поховали у вербській церкві⁴.

1886 року до церкви прибудували дерев'яну дзвіницю, і тоді ж до неї були приписані три села⁴. Наприкінці XIX ст. храм був уже в аварійному стані, тож 1901 року на його місці звели нову церкву тієї самої назви, яку в літературі називають однією з найбільших на Ковельщині^{2, 4}.

У такому вигляді церква простояла до 1944 року: під час боїв за Ковель її дерев'яні стіни згоріли, а цокольну частину з цегли та фундамент згодом розібрали місцеві жителі⁴.

Місце, де стояв монастир, - острів площею близько гектара серед заболоченої заплави річки Турії, неподалік від Вербки⁴. Обстеження, які Юрій Мазурик провів тут 1999 і 2001 років, показали, що контури колишньої будівлі простежуються за заплилими рівчаками від розібраного фундаменту, а східна частина території дуже поруйнована грабіжницькими розкопками⁴. Проєкт відведення землі зобов'язував провести на ділянці археологічні дослідження перед забудовою, однак, як писав дослідник 2013 року, через брак коштів вони не проводилися⁴.