Я — послушник Церкви (інтерв'ю з Предстоятелем) (+Відео)
Я — послушник Церкви (інтерв'ю з Предстоятелем) (+Відео)
Інтерв'ю з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм, Предстоятелем Української Православної Церкви

— Ваше Блаженство, на жаль, за останні роки церковна тематика стала надто політизованою. Що Ви можете сказати тим, хто слово «Церква» сприймає виключно в політичному контексті?

— Хочу сказати тим людям, які не розуміють природи Церкви, щоб вони не втручалися в її життя, тому що це дуже небезпечно.

Це не погроза. Я й сам боюся переступити правила Церкви, тому що знаю: це потім обернеться для мене трагедією. Тому я радив би таким людям: якщо не розумієш — не втручайся, не давай порад. А політикам скажу: якщо хочете об'єднати — об'єднайтеся спочатку самі. Ми подивимося, як це робиться, і, може, самі об'єднаємося за таким самим сценарієм. А роз'єднувати набагато легше…

Політики в усі часи прагнули заволодіти Церквою, тому що не знають її природи і не бачать її справжнього Главу — Христа. Вони бачать, що йде корабель, а Капітана не бачать. І думають: дай-но я сяду, візьмуся за штурвал і теж «покерую Церквою». А тут не все так просто — хто брався Церквою керувати, всі скінчили трагічно. Тому я вас прошу — не треба! Церква сама розбереться у своїх проблемах. У політиків є свої завдання, у Церкви — свої. І кожен має займатися своїм.

 

— Є думка, що нині у світі йде повномасштабна боротьба з християнством. І що нападки та гоніння на Церкву, які спостерігаються в нашій країні, — це не просто боротьба з УПЦ, а частина глобальної антихристиянської кампанії.

— Абсолютно з цим згоден. Ми є свідками загальної великої боротьби проти Христа, яка нині розгорнулася по всьому світу.

Іде глобалізація, вибудовується великий світ, великий спільний дім, у якому мають жити всі люди. Вибудовується світ, де не буде політичних кордонів, адже вони породжують безліч проблем. І в рамках цього світу місця для Христа і Церкви Його не передбачається.

Зараз ми займаємося тим, щоб відстояти для Церкви законне місце в новому просторі, але не хочемо платити за це чистотою своєї віри. Тому що кроки, які нам нав'язують, ідуть урозріз із канонами, з Божими заповідями. І хоч формально нам дають залишатися християнами, по суті, ми перестаємо ними бути, якщо переступаємо закони Христові. Ну який я християнин, якщо робитиму те, що Христос забороняє? Я вже буду не християнином, а мильною бульбашкою — величезних розмірів, але порожньою.

Тому ми й боремося, щоб залишатися вірними канонам і водночас посідати законне місце в цьому світі. 


— Для багатьох із тих, хто далекий від християнського життя, на жаль, роль Церкви стала формальною. З другого боку, і серед тих, хто регулярно ходить до храму, чимало людей, які ведуть не зовсім християнський спосіб життя. Що Церква сьогодні може протиставити сучасному суспільству, щоб підняти загальний рівень духовності людства?

— Є люди, які кажуть, що Церква застаріла, що вона консервативна, надто догматизована, що її треба змінювати під стандарти сучасного суспільства. Прихильники такого підходу закликають до перебудови, нововведень, нерідко — антихристиянських. Але, знаєте, так роблять далеко не всі. Багатьох людей Церква цілком влаштовує і приваблює — саме своїм «консервативним» устроєм, поглядами.

Тим, кого Церква не влаштовує, хто хоче її змінити, я хотів би сказати: змінювати треба. Але не Церкву, а себе. Якщо я вимагаю Боже встановлення відкоригувати згідно з моїми бажаннями — це неправильно. Навпаки, треба мене відкоригувати, щоб я підходив Церкві і був їй відповідним. Якщо ми так не робитимемо, а підлаштовуватимемо Церкву під себе, то просто опинимося поза Церквою, станемо на шлях погибелі — духовної і фізичної. Тому що є тільки один закон життя — Божі заповіді. Усе інше — закон смерті. І він рано чи пізно веде до знищення.

Церква — це дар Божий усім людям. Вона здатна і хоче обійняти всіх людей і привести їх до Бога, не виключаючи того, що людина живе на землі, і враховуючи всі потреби людини.

Але водночас загальний вектор Церкви спрямований до Бога. Якщо ми хочемо йти в інше місце, то ми виходимо з Церкви, відходимо від Бога. Але тільки Бог є джерелом життя, блага і любові. Той, хто йде від Бога, — іде до смерті, безладу і трагедії.

 

— Чи можна говорити, що в консервативності — сила Церкви?

— Церковний консерватизм страшний для грішної людини, яка звикла жити у своїх пристрастях. А для того, хто живе за волею Божою, консерватизм Церкви — джерело свободи.

Наприклад, я не почуваюся нічим зв'язаним, живучи в Церкві. А я практично в ній народився. І скажу, що в Церкві мені дуже цікаво! Життя в Церкві пов'язане з внутрішнім світом людини, а він — дуже гарний, важливо лише побачити цю красу. Захотіти побачити.

Людина у всесвіті — це оаза в пустелі. Це мікросвіт. Коли ти починаєш розбиратися у своєму мікросвіті, це дуже цікаво. Цікаво боротися із собою. І лише на перший погляд здається, що це нудна вправа, нудне заняття, коли ти сам у собі розбираєшся, сам себе десь придушуєш. Ні, коли придушуєш у собі гріховне, і в тобі постає Боже, це дуже цікаво, і велика радість від цієї боротьби народжується в людини всередині.

У мене є досвід мирського життя. Я жив, але повноти життя не було — воно було пісним, одноманітним. Встали, пішли, попрацювали, прийшли… І все. Завтра знову те саме. А в Церкві життя таке різноманітне, гарне, змістовне.

І заради чиїхось бажань перебудовувати це життя, робити його пісним, нудним і безцільним ми не можемо. Церква залишається такою, якою вона є. А якщо хтось хоче жити іншим життям… Що ж. Вільному — воля, спасенному — рай.

 

— Ви очолили Українську Православну Церкву в один із найважчих для неї періодів. Що найскладніше зараз для Вас як для Предстоятеля?

— Для будь-якого Предстоятеля є свої труднощі. Вони однакові. Я послушник Церкви. Я не є кимось іншим. Перебуваючи на послуху, я за обов'язком свого служіння маю спілкуватися і з людьми іншої віри, які мають викривлені поняття про Бога, і з бізнесменами, і з політиками. І моє завдання як Предстоятеля — спілкуючись з іновірцями, не втратити чистоти своєї Православної віри. Спілкуючись з бізнесменами — не перетворитися на бізнесмена. Спілкуючись з політиками — не перетворитися на політика. Я маю залишитися Божим слугою, слугою Церкви.

З цього приводу розповім про анекдотичний випадок із реального життя. Один архієрей постриг свого послушника в чернецтво. Прийшов його друг, теж архієрей, і вітає щойно постриженого ченця: «Вітаю тебе з прийняттям ангельського образу. При цьому бажаю, щоб ти не втратив образу людського».

Стати ченцем — це добре. Але якщо ти втратиш при цьому образ людський, ченцем ти вже не будеш. Образ людський — це фундамент, на якому будується все.

Отримавши служіння Предстоятеля, я намагаюся не втратити образу простого християнина, на якому все базується. Простого християнина, який має жити благочестиво, любити Бога і ближнього, бути терплячим, смиренним, лагідним. Ось цей образ християнина я прагну не втратити.

 

— А як Вам це вдається? Адже відомо, що Ви ведете дуже строгий, аскетичний спосіб життя, багато часу присвячуючи молитві. Як Вам вдається поєднувати служіння Предстоятеля Церкви, пов'язане з постійним залученням до вирішення адміністративних, політичних питань, про які ми тут говорили, і водночас таке суворе чернече життя?

 — Ви мене переоцінили. Я не вважаю себе таким. Я сказав про свої цілі — що, несучи послух Предстоятеля, не повинен втратити образу справжнього християнина. Але я не сказав, що я його не втратив.

Я падаю, спотикаюся, я немічний, грішний. Але уповаю на милість Божу і звершую служіння в міру своїх сил і старань. Ну, а Бог — Бог робить. І якщо щось зроблено добре, то це зроблено Богом, а не мною. А якщо при спілкуванні з іншими людьми, з мирськими, я не розчиняюся, то це, мабуть, тому, що вже і бачив, і чув, і проходив те, що мені часом пропонують. Я випробував усе на собі, і це мене зовсім не спокушає. Я знаю цьому ціну.

 

— Ви дуже часто, звертаючись до вірян у своїх проповідях, закликаєте їх берегти чистоту Православної віри. Як це можливо, особливо зараз, у наш час?

— Віра — це зібрання знань, правил, законів, які дають людині правильне поняття про Бога. Якщо я прагну зберегти чистоту Православної віри, то навіть якщо духовно впаду — маю шанс будь-коли встати, виправитися і стати нормальною людиною, християнином. Якщо в мене не буде цього правильного зразка, то я вже не зможу стати духовно здоровим.

Чистота зберігання святої віри — це запорука того, що людина завжди має шанс змінитися, виправити себе. Це не означає, що ми, члени Церкви, святі — ми всі хворі, ми всі грішники, і кожен має свої недоліки, свої немочі й слабкості. Але в нас є зразок, який дає нам можливість будь-якої миті подивитися на нього, себе виправити і стати таким самим. Якщо цього зразка не буде, у нас не буде шансу насолоджуватися тим блаженством, яким насолоджуються ті, хто живе з Богом. 

Розмову вів Андрій Данилевич


Опубліковано:

← Публікації


Зателефонувати