«Ділом треба займатися! А не богослов'ям»
Можна почути міркування на кшталт тих, що вивчати богослов'я не треба, що це ніяк не впливає на наше спасіння тощо. Є цілий арсенал аргументів, націлених на те, щоб переконати людину не цікавитися богослов'ям. Як правило, суть доводів зводиться, з одного боку, до того, що богослов'я послужить зростанню самозвеличення, високоумства, принади тощо. З іншого – що потрібно мати рівень духовної підготовки, який передує заняттю богослов'ям.
Природно, можна знайти чимало цитат у святих отців, які, здавалося б, підтримують таку точку зору. Напевно, найвідомішими з них, включеними до всіх навчальних курсів догматичного богослов'я, є слова свт. Григорія Богослова: «Любомудрствувати про Бога можна не кожному, – так! не кожному… Любомудрствувати про Бога можна не всім; тому що здатні до цього люди, які випробували себе, які провели життя у спогляданні… Для нечистого ж, можливо, небезпечно й доторкнутися до чистого[1]». Схожих думок в інших святих отців вистачає.
Однак поряд із такими висловлюваннями отці однозначно засуджували думку, що вважала непотрібними богословські знання. Прп. Іоанн Дамаскін у своїй відомій праці «Джерело знань» пише про так званих гносеомахів[2], які заперечують необхідність осягнення основ нашої віри, і розглядає цю думку як єресь.
Прп. Ісаак Сирін також висловлюється несхвально про тих, хто вважає заняття богослов'ям чимось непотрібним: «Дивуюся я... людям, які, коли бачать людину, що трудиться в читанні Святих Писань і старанно вишукує зміст їх… говорять їй якесь дуже грубе слово, несмачне і безумне, на кшталт: “Скільки б ти не читав і не трудився, труд твій марнийˮ. Особливо ж дивуюся я тим, які говорять щось на кшталт: “Ділом треба займатися! Якщо ми виконуємо те, що знаємо, нам не потрібно цілими днями сидіти над Писаннями і займатися іншими подібними речамиˮ. Не розуміють вони, що говорять, і не знають, що саме це – тобто щоб розум людини був наповнений думкою про божественне домобудівництво і постійною пам'яттю про нього завдяки чудовій думці, посіяній в умі читанням Писання і пошуком його потаємного змісту – це саме і є справжнє діло і виконання всіх заповідей Господа нашого», – пише святий отець.
Коли друге неможливе без першого
Прп. Максим Сповідник, міркуючи про богослов'я, говорить, що є два його види: теоретичне і власне практичне, але друге аж ніяк неможливе без першого. Ба більше, приступати до другого без першого небезпечно, оскільки, не маючи уявлення про досвід минулий, залишений нам нашими попередниками і первісно сприйманий нами саме як теорія, можна легко зійти зі шляху[3]. Оріген порівнював шлях богослова з діяльністю слідопита, який розшукує в заростях сліди попередників і за ними йде до мети. Уявімо, якій небезпеці піддає себе той, хто нехтує цим методом і шукає шлях сам. Було б украй самовпевнено вважати, що можна «проскочити» нижчі теоретичні, тобто власне заняття богословськими науками, щаблі і одразу увійти в царину споглядання. Крім того, ті, хто розглядає догматичні тексти і визначення як непотрібні в духовному житті, не враховують того факту, що самі ці «зовнішні форми» догматичної істини суть спадщина святих отців і соборів церковних, а зневажливе ставлення до таких є формою гордині.
Повернімося до вже наведеної цитати свт. Григорія Богослова і спробуймо зрозуміти: вона про те, що займатися богослов'ям не треба? Що богослов'я не для всіх? Що богослов'я – це якісь тонкощі, непотрібні більшості віруючих? Таке розуміння слів святителя не лише йде врозріз із контекстом усіх його творів, але й прямо суперечить учиненню Церкви. Адже стверджувати подібне рівносильне думці про те, що Господь наш Ісус Христос не для всіх прийшов, не всім проповідував і не повелів своїм учням звістити істину всім народам. Апостол Павло повеліває вникати в учення (1 Тим. 4:16).
Слова святителя Григорія не про те, щоб не займатися богослов'ям, а про те, що є умова для правильного підходу до заняття богослов'ям! Власне, це застереження, але таке, що передбачає дію, а не відмову від неї.
Аскетика як умова богослов'я
Один із християнських авторів наводить дивовижне порівняння: «Приступай до вивчення богослов'я так, ніби ти приступаєш до Євхаристії»! Розвиваючи цю думку, запитаймо: а як ми приступаємо до Євхаристії? Які умови для приступання до Чаші? І врешті-решт: чи приступаємо ми до Причастя?
Апостол Павло говорить: «Тож нехай людина випробовує себе і так нехай їсть хліб та п'є із чаші» (1 Кор. 11:17–34, переклад Р. Турконяка, 2011). Ми всі випробовуємо себе перед Євхаристією, але якщо кожен запитає себе: «Чи гідний я приступити до Чаші?» – відповідь очевидна: «Ні». Але чи причащаємося ми? Відповідь – так!
Більшість духовенства обстоює практику частого Причащання, можна навіть говорити про феномен «євхаристичне відродження», і тим не менш кожен з нас розуміє: ми не гідні, але все ж смиренно дерзаємо приймати цю Святиню, оскільки без Євхаристії не може бути мови про справжню церковність.
Так і з богослов'ям: ми точно можемо сказати, що не звільнені від суєти, пристрастей, пустодумства і суємудрості, наш розум ширяє не вгорі, а в низах, але тим не менш ми маємо займатися богослов'ям.
Отже, заняття богослов'ям, як і участь у Таїнствах, передбачає роботу над собою, або те, що прийнято називати аскетикою.
Свт. Григорій Богослов навчає: «Чи бажаєш з часом стати богословом… – дотримай заповіді і не виступай із повеління, бо діла, як щаблі, ведуть до споглядання[4]». Самі по собі добрі діла не спасають, але допомагають у здобутті благодаті, так і знання богослов'я (догматичних текстів, віровчительних формулювань) не спасає саме по собі, але є щаблями на шляху преображення нашої особистості в Дусі Святому. У протилежному випадку, тобто коли всі наші сили спрямовані лише на засвоєння формулювань, ми можемо уподібнитися дружині царедворця, яка замість жаданого Йосифа заволоділа тільки одягом його[5].
Без дотримання заповідей, без аскези неможливе правильне розуміння Священного Писання, а отже і богослов'я, яке має ґрунтуватися на Одкровенні. Про це говорить молитва перед читанням Євангелія на Літургії: «Вложи в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб, поправши всі тілесні похоті, ми духовне життя пройшли».
За словами В. Лосського: «На протилежність гносису, де пізнання саме по собі є метою гностика, християнське богослов'я зрештою завжди тільки засіб, тільки якась сукупність знань, що має служити тій меті, яка перевершує всяке знання. Ця кінцева мета є з'єднання з Богом або обоження... Ми приходимо, таким чином, до висновку, який може здатися парадоксальним: християнська теорія має значення найвищою мірою практичне, і чим містичніша ця теорія, чим безпосередніше спрямовується вона до вищої своєї мети – до єднання з Богом, тим вона “практичнішаˮ[6]».
Богослов'я на охороні кордонів Церкви
Отже, богослов'я вдається до міркування, тобто до інтелектуальної діяльності, як і наука, як і філософія, але не може цим міркуванням обмежитися і має вести до споглядання, до несказанного, до чистої молитви, де думка зупиняється: «через віру ж розум приходить до блага, де він, припиняючи діяльність, знаходить своє звершення[7]».
Можна заперечити: Євхаристія необхідна всім! А богослов'я – ні! Он скільки святих було і скільки є прекрасних християн, які жодного богослов'я не знають! Це так. Однак принципово важливим має бути розуміння того, що істинна Євхаристія може бути тільки в істинній Церкві, а де істинна Церква, де межі справжньої Церкви, вказує якраз богослов'я. Саме богослов'я визначає «межі християнського світоглядного простору» (вислів В. Шохіна), за межами якого вже починається світ не православних і нехристиянських думок. Так, були, є і будуть праведники, які нічого не знають про богослов'я і стали святими без нього, але вони не стали б святими, якби перебували поза Церквою, а богослов'я як таке зберігає, визначає, допомагає побачити й окреслити межі цієї самої Церкви. Навіть більше: богослов'я часто виступає знаряддям захисту меж Церкви. Саме поняття істинної Церкви включає в себе сповідання православного богооткровенного віровчення в усій повноті і в усіх тонкощах. Тобто істинною Церквою може бути тільки Церква, яка зберігає вірне вчення, а вірне вчення може перебувати тільки в істинній Церкві.
Пам'ятаючи, що на шляхах суто логічного, раціонального знання богословські питання ніколи не зможуть бути розв'язані, ми, православні християни, все ж маємо «зі страхом Божим і вірою» приступати до того, що називається тайною – тайною Богослов'я[8].[1] Григорій Богослов, свят. Слово 27, проти євноміан і про богослов'я перше або попереднє
[2] Іоанн Дамаскін, прп. «Гносимахи: вони відкидають необхідність для християнства всякого знання. Вони говорять, що марну справу роблять ті, які шукають яких-небудь знань у божественних Писаннях, бо Бог не вимагає від християнина нічого іншого, крім добрих діл. Отже, краще жити радше простіше і не цікавитися жодним догматом, що стосується знання» // Про сто єресей коротко, гл. 88.
[3] Докладніше виклад думки прп. Максима див.: Діодор (Ларіонов), монах. Що таке богослов'я? // Ел. ресурс: http://www.bogoslov.ru/text/2356123.html
[4] Григорій Богослов, свят. Слово 20, про поставлення єпископів і про догмат Святої Трійці // Григорій Богослов, свят. Зібрання творінь. Т. 1. С. 305
[5] Порівняйте з міркуваннями прп. Максима Сповідника: «І потрібне велике мистецтво, щоб, проникнувши спершу під покрови речень, які оточують Слово, потім зріти нагим розумом Його [Самого], існуючого в чистоті Власного Буття, коли Слово ясно являє Отця в Самому Собі, наскільки це доступно сприйняттю людей. А тому необхідно, щоб благочестиво шукаючий Бога не переборювався жодним реченням, аби не сприйняти йому те, що навколо Слова, замість [Самого] Слова; тобто аби не полюбити ненадійною любов'ю [буквальні] речення Писання замість [Самого] Слова [Божого] і щоб, уникаючи розумом це Слово, не вважати, ніби Воно перебуває у владі покровів [Своїх], на кшталт тієї єгиптянки, яка замість Йосифа заволоділа одягом його (Бут.39:12). Або: [щоб не уподібнитися] стародавнім людям, які, заворожені лише благоліпністю зримого, не помітили, що вони служать творінню замість Творця (Рим.1:25)» // Глави про богослов'я і домобудівництво воплочення Сина Божого // Друга сотниця. Глава 73.
[6] Лосський В. М. Нарис містичного богослов'я Східної Церкви
[7] Максим Сповідник, прп. Творіння. М., 1993. Т. 1. С. 164
[8] «"Тайна" в істинно богословському сенсі слова – це саме те, що відкрите нашому людському розумінню, хоча це одкровення ніколи не буде вичерпним, оскільки стосується глибин "божественного мороку"», – пише мит. Калліст (Уер) // Калліст (Уер), мит. Богословська освіта в Писанні і у святих отців
