Дорогі брати і сестри, я всім дякую за вашу любов, за вашу віру.
Вчорашній день (спроба захоплення кафедрального собору в Чернівцях) — це був вандалізм. Наші люди постраждали за православну віру. Ви всі бачили, як побили нашого митрополита Чернівецького і Буковинського Мелетія, як били наших священників...
Вчора писали, що сьогодні перший день у кафедральному соборі служитиметься «українською мовою». Ні... Там проливали кров, там був вандалізм. Там знущалися з нашої святині, з нашої Церкви. Зайшли у вівтар і осквернили його. Ось такі «справжні» православні віруючі. І ми повинні мовчати? Ні. Ми повинні служити Богові.
Де правосуддя в нашій Україні? Я хочу запитати міністра МВС України: як ви виховували ваших поліцаїв, що вони вчора побили наших християн, наших матерів, наших сестер, надавали їм по ребрах, щоб ніхто не бачив. Але є Бог, Який все бачить. Зупиніться. Зверніть із вашого дурного шляху. Ваш шлях веде прямо в пекло.
Хочу всім сказати, як приїхала група з Івано-Франківська спеціально, щоб убити мене. Зрозумійте мене правильно, я нічого не боюся. Я без охорони... Наша охорона з неба. І я дякую православному буковинському народові і всій Україні нашій. Ми будемо об'єднувати нашу Україну заради Бога і заради майбутнього.
Брати і сестри, сила в правді. Наші діти помирають на передовій. Я ніколи не бачив, щоб наші обвинувачі плакали над труною, над могилою. А в нас це щодня.
Ви знаєте, що вони зробили з моїми дітьми, які захищали мене, які були на передовій між смертю і життям. Мій син узяв свого командира і три кілометри на спині ніс. Всі говорили йому: «Кинь його, він все одно помре». Але він відповів: «Він живий. Як ми можемо його залишити?» І їх кинули. Потім він запитав підполковника: «Чому ви кинули нас на передовій без допомоги, без нічого? Нам не було чим захищатися, що їсти, що пити». Через це мій син на все життя залишився інвалідом... Ми прийшли з ним у військкомат. У нас прийняли виписку, всі документи, сказали, що дадуть групу. Але при цьому хотіли, щоб він поїхав назад у частину. Але ж він інвалід, він не може їхати. Тоді військком сказав, що ми відправимо вам документи додому. Але досі нічого немає. Не можемо навіть інвалідність оформити. І таких у мене вдома вже три інваліди. Всі з передової. Дві могили. Про решту я не буду говорити, бо інакше вони не приїдуть додому.
Син Димитрій, якого ми поховали в монастирі... До вечора того дня, коли він виступав на мій захист, його дуже сильно побили, забрали картку з грошима і відправили на той світ...
Де правда? Наше керівництво, коли приходить до влади, дає клятву на Євангелії, на конституції, що всі громадяни України однакові для них. Але де наші права? Де конституція для нас? Їх не існує.
Де була конституція, коли ці варвари били наших священників? Нам кажуть, що це двері впали на них... Ви ж бачили, як вдарили нашого митрополита Мелетія, який упав на землю. Скільки ще це відбуватиметься в нашій Україні?
Я хотів би запитати в тих, хто вчора бив наших матерів, сестер: як ви дивитиметеся в очі своїх матерів, своїх дружин, своїх дітей? Вам не соромно? Наших дітей, синів ви відправили на війну, на передову, а тут б'єте їхніх сестер, дружин, матерів. Вам не соромно? Ми в такій країні живемо...
Сьогодні ми просимо всесвітньої допомоги. Нас тут ніхто не чує. Плакали діти, просили допомоги. Але обвинувачі різними шляхами намагаються закрити мене. Обманом добиваються мого обвинувачення. Заплатили дітям гроші, щоб купити їх, щоб вони говорили погано про монахів, про сестер, про мене. Одна людина дзвонила моїм дітям, коли я був на допитах минулого тижня, і сказала: «Ви всі кінчені, там у Молниці». Це їм так казали телефоном. «А чому ви таке говорите?» «Тому що ваш тато бандит... Ви дурні. Ідете до того дурного в монастир. Він же вас вирощує для органів, щоб продавати вас на органи...»
Я думаю, настав час підвестися з колін. Ми в себе вдома, ми у своїй вірі, у своїй Церкві Православній, канонічній. І ми ніколи не зрадимо нашу віру.
Я ніколи не називав жодних імен. Я сказав лише одне — я не хочу бути в тій церкві, де б'ють. І нехай судять всіх нас, всю Україну.
Нашим батюшкам кажуть: переходьте до ПЦУ, а якщо ні, то на війну, на передову. Наших священників зараз забирають і відправляють у військову частину. Забрали настоятеля Свято-Духівського Почаївського монастиря. Митрополит Арсеній вже другий рік у в'язниці закритий. За що, скажіть? А ці варвари на волі. Погано, що вчора випустили їх із собору. Треба було взяти гарантію, що їм ніхто нічого не зробить, але кожного треба було сфотографувати, звідки прийшли, що ви шукаєте... Там проливалася кров. Там не молитва була українською. Вони всі говорили російською. І вони багатьох побили там, хто хотів захищати храм. І ми не праві?
Господь буде з нами. Нічого не бійтеся. Я закликаю всю Україну стати на захист нашої канонічної православної віри. Це Церква Господня. Це Церква Божа. Це Церква наших предків. Їй тисячі років.
Ви так знущаєтеся з нас. Люди ледве-ледве виживають, вже не мають, що їсти. Чоловіки всі поховалися. Скількох убили. Контррозвідка США передала вчора, що загинуло два з половиною мільйони наших українців.
Скажіть, а де ваші діти? Наші на передовій. Ваші вчаться за кордоном, у ресторанах гуляють вільно, їм добре. А ми, дурні...
Я прошу ТЦКшників: не чіпайте наших дітей. Дорогі брати і сестри, настав для нас час сповідництва. Не проходьте повз, коли їх ловлять на дорозі, крутять руки і насильно відправляють на війну.
Мої десятеро дітей з власної волі, з любові до своєї батьківщини, держави України, пішли захищати її. Чим я не догодив нашій Україні? Люблю, любив і буду любити свою державу, Україну. Ми тут живемо. Але нас ніхто не захищає на сьогодні.
Мене судять за те, що я не хочу до ПЦУ. Зробили експертизу і кажуть, що я щось там сказав на ПЦУ. Надайте відео, подивимося. Я ніколи цього не говорив і не буду говорити, бо вони мені абсолютно не цікаві.
Що, якщо я одягну білий халат, то я вже лікар? Або одягну поліцейську форму, то я вже поліцейський? Ні, брати і сестри, треба бути тими, якими ми є, до чого Господь нас покликав. Якщо хтось одягнув підрясник, чи має він благодать Божу? Ні. І вони вже показують своє. Я б ніколи не зробив такого в церкві Божій, такий вандалізм вчора був на нашій Буковині.
Я прошу, Буковино, об'єднуйтеся всі на славу Святої Трійці, віри нашої. Нікого не бити, нікого не ображати, нікого не оскверняти. Але ми маємо права. Тут ми народилися на цій землі, і нашій вірі тисячі років.
Я вже не буду мовчати. Мої діти вже в землі. Ось молоді хлопці, наші поліцейські, вони наші хлопці, вони наші брати. Так, у них є закон, але не вбивати, а захищати народ. Служба безпеки України. Якщо ви безпека для наших людей, чому ви робите все це? Це ваша рука. Зупиніться, поки не пізно.
Вчора писали, що я організував у Чернівцях цих людей. Цього не було. Люди самі знають, де і як захищати свою віру. Буковина багатонаціональна і багатоконфесійна. І в нас ніколи не було проблем. Кожен ходив до тієї Церкви, до того Бога, куди хотів. Ми ні в кого не відбирали церков. Ми нікого не побили. Ми нічого поганого не робимо. Ми з любов'ю чекаємо людей на службі Божій.
Ще раз дякую духовенству всієї України. Дякую Молдові, Румунії... Ви ж бачили, як у Кишиневі били тата на очах у дитини. Це одне замовлення скрізь, щоб Православ'я не залишилося.
Господь створив Церкву. Господь є віра наша. І тільки Господь може нас зупинити. Просимо святих молитов. І не бійтеся нічого, брати і сестри. Нічого не бійтеся. Прийде час, коли ми прийдемо, але не підемо. Ми нікого не лякаємо. Але наші права... Де наші права, скажіть?
Прошу всіх священників, архієреїв нашої Української Православної Церкви. Ми не служимо ні Москві, ні Росії. Ми служимо своїй країні і своєму народові, але понад усе Богові.
Божої допомоги вам, Божого благословення. Нам не треба, щоб далі топтали нас ногами. Досить. Вже четвертий рік. А якщо рахувати з чотирнадцятого, а ще з дев'яносто другого року, скільки витерпіли наші люди! Коли на Анниній горі шпагами тицьнули дитячому хору в животи. Це така в них «віра». Це не бог. Бог суддя всім. Я всіх прощаю, прошу в усіх прощення і вам Божої допомоги, брати і сестри. Будьте тверді у своїй вірі. Бог з нами. Божої допомоги. Спаси Господь Бог.
Коментарі