На честь вмц. Анастасії Узорішительниці чоловічий монастир

У Кримських горах, в ущелині Качі-Кальйон біля села Передущельне Бахчисарайського району, у скелях стояв печерний чоловічий скит на честь святої великомучениці Анастасії Узорішительниці¹.

Час заснування печерного монастиря невідомий; більшість дослідників відносить його до VIII століття, спираючись на висічені в печерах грецькі хрести, характерні для цього періоду¹.

За переказом самої обителі, статут чернечого життя дістався сюди через листування святителя Іоанна, єпископа Готфського, із преподобним Феодором Студитом, який помер 826 року й був відомим оборонцем шанування ікон¹. Що Студит листувався саме з духівництвом Кримської Готії, підтверджує й окрема наукова публікація Херсонеського музею-заповідника - вона називає адресатом одного з його листів архімандрита Кримської Готії, не називаючи, однак, саме цю обитель².

За переказом, монастир з давніх часів шанував і російський царський двір: за жалуваною грамотою царя Бориса Годунова 1598 року церкві святої Анастасії видавали милостиню, а грошову допомогу обителі подавав і цар Михайло Федорович¹.

До XVIII століття монастирські будівлі занепали, і в скиту залишався єдиний чернець-пустельник¹. У 1774 році Крим було оголошено вільною від Порти державою з правом самостійно обирати ханів - саме ця подія стала першою і головною причиною виходу кримських християн у межі Росії¹.

Духовним головою кримських православних у ці роки був митрополит Ігнатій (Гозадіно), який очолював об'єднану Кримську Готсько-Кафську єпархію; довідавшись про задуманий вихід християн, татари почали переслідувати митрополита, щоб убити його. Владика переховувався тоді півтора місяця саме в ущелині Качі-Кальйон, де його переховував і живив грек-пустельник¹.

Вихід християн проходив через Качинську долину: вклонившись обителі святої Анастасії, яка під час гоніння дала прихисток їхньому владиці, переселенці забрали з собою чудотворну ікону святої й покинули Крим. Свята обитель спорожніла, а храм і чернечі будівлі поступово занепадали¹.

Відродження скита стало можливим у XIX столітті завдяки архієпископу Херсонському і Таврійському Іннокентію (Борисову), який очолював цю кафедру з 24 лютого 1848 до своєї смерті 1857 року³. Восени 1849 року він склав «Записку про відновлення давніх святих місць по горах Кримським», у якій запропонував для Криму скитський уклад чернецтва за афонським зразком; імператор Микола I власноруч затвердив цю записку до виконання, і 1850 року чернече життя в скиту святої Анастасії відродилося¹.

13 серпня 1850 року архієпископ Іннокентій відвідав Качі-Кальйон і джерело святої Анастасії та освятив у храмі другий престол на честь Страсної ікони Божої Матері¹.

У 1888 році прочанки московського Страсного жіночого монастиря, які здавна здійснювали сюди прощі, на свої кошти й за участю черниць того самого монастиря відновили другий, вирубаний у відпалому від скелі камені, давній храм на честь святих мучениць Софії та її дочок - Віри, Надії й Любові; невеликий, не більш як 4 на 2,5 метра, він стояв за 350 метрів від храму святої Анастасії, на той час уже зруйнованого¹.

20 червня 1932 року протокол № 9 засідання постійної комісії у справах культу при Президії ЦВК Кримської АРСР постановив монастирське подвір'я і церкву ліквідувати «на вимогу трудящих навколишніх сіл», а подвір'я і церкву передати хутору № 2 радгоспу «Комінтерн» під культурні потреби; постанову виконали, церковне майно конфіскували, а доля виселених ченців лишилася невідомою¹. Невдовзі будівлю храму й келії монастиря висадили в повітря та розібрали майже до основи - нібито для будівництва дороги, яка там так ніколи й не пройшла¹.

Востаннє скит відродився 2005 року: сюди прийшов ієромонах Дорофей з братії Бахчисарайського Свято-Успенського чоловічого монастиря, отримавши благословення настоятеля архімандрита Силуана, і вже за два-три місяці тут поступово з'явилися перші насельники; днем заснування відродженого скита вважають 28 травня 2005 року¹.

Початок був нелегким: по воду доводилося ходити за півтора кілометра гірською місцевістю з каністрою за плечима, жити в землянках, а будівельні матеріали піднімати гірською стежкою на плечах і в руках; під час будівництва в землі знайшли уламок хреста¹. Поступово в цьому святому місці залунала молитва, утворилася громада, сюди потяглися прочани, а на території скита знайшли й освятили на честь Софії, Премудрості Божої, ще одне джерело питної води¹.