Серафимівський жіночий монастир

Серафимівський жіночий монастир Хустської єпархії Української Православної Церкви стоїть у гірському селі Лопухів Тячівського району на Закарпатті^{4, 6}.

Село лежить по обидва береги річки Брустурянки, за 70 кілометрів від районного центру Тячева, і відоме з 1638 року⁶.

Історична назва села - Брустури: румунською «брустуре» - це лопух, і українська назва є перекладом з румунської⁶. У 1946 році село перейменували на Лопухів, і ще 2011 року газета «Урядовий кур'єр» писала, що сільські депутати вже двічі ухвалювали рішення повернути давню назву⁶.

Постановою від 29 червня 2023 року № 3214-IX Верховна Рада України перейменувала село Лопухів на село Брустури⁷.

Обитель заснована 2003 року¹. Історик Юрій Данилець зазначає, що у 2003-2006 роках на Закарпатті зареєстрували статути низки православних монастирів і скитів, серед них і в Лопухові⁵.

У 2006 році відбулося офіційне відкриття монастиря, тоді ж звершено першу Літургію¹. Відкриття Серафимівського жіночого монастиря в Лопухові Тячівського району Хустської єпархії благословив Священний Синод Української Православної Церкви на засіданні 22 листопада 2006 року, журналом № 58, за рапортом архієпископа Хустського і Виноградівського Іоанна³.

На 2007 рік в обителі були збудовані каплиця і перший житловий корпус та розпочате будівництво храму¹. До 2010 року храм преподобного Серафима Саровського звели¹.

Регіональне закарпатське видання, розповідаючи про Брустурянське лісомисливське господарство, писало, що монастир преподобного Серафима Саровського збудував лісничий, і відносило це до 2010 року⁸.

Серед святинь обителі - частки мощей преподобного Серафима Саровського та інших святих².

Хустська єпархія називає обитель гірським жіночим монастирем¹⁰. Правлячий архієрей єпархії неодноразово очолював тут святкові богослужіння у дні пам'яті преподобного Серафима Саровського - від 2014 до 2025 року^{9, 10, 11, 12}.

Звітуючи про свято 2014 року, єпархія відзначила, що, попри віддалену місцевість, для прославлення преподобного зібралося багато священнослужителів і мирян⁹.

«Урядовий кур'єр» у нарисі про село писав, що ввечері над довколишніми схилами й урочищами лунає гул дзвонів - голоси жіночого монастиря, які сповіщають про вечірню, і що розмірене життя черниць, які моляться і за себе, і за земляків, не припиняється ні на мить⁶.