Введенський чоловічий монастир

Обитель заснувала Матрона Олександрівна Єгорова, удова офіцера Кримської війни². Вона народилася 1810 року в Силістрії на Дунаї, у Бессарабії повінчалася з капітаном Іваном Єгоровим, і в роки Кримської війни подружжя опинилося серед захисників Севастополя: чоловік загинув, а вона працювала сестрою милосердя, дістала осколкове поранення в плече і голову, але не залишила передової і згодом, у числі шістдесяти восьми жінок, була нагороджена солдатською медаллю «За оборону Севастополя»². Оселившись у Києві, вона в 1860—1876 роках придбала на пожертви благодійників майже цілий квартал будинків на розі вулиць Рибальської та Московської, а під час війни 1877—1878 років віддала один із них під військовий лазарет².

27 червня 1877 року Єгорова подала київському митрополитові Філофею (Успенському) прохання про заснування громади: вона просила влаштувати притулок для тридцяти трьох найбідніших престарілих удів, а для себе — лише невелике помешкання в тій самій громаді². У грудні 1877 року владика Філофей надіслав клопотання до Петербурга, і 4 березня 1878 року указом імператора Олександра II за № 58251 громаду було засновано де-юре^{1, 2}. Через п'ять днів, 9 березня 1878 року, засновниця померла в Петербурзі; 21 липня того ж року імператорський указ дозволив перевезти її тіло до Києва, і 8 серпня 1878 року в заснованій нею обителі відбувся чин поховання черниці Димитри¹.

У головному будинку громади влаштували храм Введення в храм Пресвятої Богородиці, освячений 14 листопада 1878 року, а в підвальному приміщенні під ним — храм великомученика Димитрія Солунського з усипальницею засновниці, освячений 17 червня 1879 року; обидва освятив митрополит Філофей^{1, 2}. Першою начальницею громади стала монахиня Євфалія (Лебедєва), переведена з Новгородського Десятинного монастиря^{1, 2}. 28 листопада 1900 року начальниця монахиня Клеопатра (Пономарьова) порушила клопотання про перетворення громади на монастир — насельниць на той час було вже понад сто, — і 30 квітня 1901 року Святіший Синод це клопотання задовольнив: громада стала гуртожильним монастирем того самого найменування^{1, 2}. Того ж року при монастирі відкрилася безкоштовна церковнопарафіяльна школа для дівчат².

З 1913 року і до своєї смерті в 1926 році обителлю керувала монахиня Феофанія (Шишова); за неї монастир тимчасово зареєстрували як Києво-Введенську релігійну та садово-городню громаду². Майно відбирали поетапно, знесли дзвіницю^{1, 2}. Дві власні сторінки обителі подають різні дати її закриття — 1930 рік і 21 квітня 1935 року^{1, 2}. У жовтні 1941 року монастир відродився, але проіснував недовго: 1960 року його скасували вдруге, а сто тридцять насельниць переселили до Флорівського та Покровського монастирів^{1, 2}.

У 1992 році Введенський храм передали Українській Православній Церкві, і 15 червня того ж року в ньому звершили першу після перерви Божественну літургію². 1 серпня 1993 року на склі ікони Божої Матері «Призри на смирення», що зберігається в обителі, виявили нерукотворний відбиток її зображення, причому скло не торкалося ікони; указом Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 1995 року цей образ визнано чудотворним^{1, 5}. 8/21 серпня 1996 року мощі черниці Димитри хресним ходом повернули зі Звіринецького цвинтаря до нижнього храму¹, а 6 грудня 1996 року указом Синоду Введенську парафію було перетворено на чоловічий монастир^{1, 2}.

22 листопада 2000 року Священний Синод благословив відкрити чоловічий монастир на честь Положення Ризи Божої Матері у Влахерні в селі Томашівка Фастівського району Київської області — обитель, що постала силами братії Введенського монастиря^{3, 2}. 18 квітня 2008 року Синод благословив місцеве прославлення засновниці, монахині Димитри (Єгорової), затвердив її іконописне зображення та проєкти тропаря і кондака⁴. Щороку 13 липня від обителі вирушає хресний хід через село Білогородку до Ризоположенського скиту в Томашівці⁵. 29 вересня 2020 року в монастирі відзначили шістсотліття явлення ікони «Призри на смирення»⁶.