Георгіївський Катерлезький жіночий монастир

Поблизу Керчі, на горі біля села Войково в Криму, з другої половини XIX століття існував Георгіївський Катерлезький монастир, заснований на горі, що здавна вважалася в народі горою святого Георгія. Єпископ Гермоген писав, що приводом до відкриття кіновії стала місцева легенда про чудесне здобуття в джерелі ікони святого Георгія¹, а Ф. В. Ліванов наводить розповідь Авксентія Мітіліно та братів Дмитра і Федора Кацика про явлення на горі образу святого Георгія Побідоносця, після якого на камені залишився відбиток кінського копита¹.

1852 року на цьому місці поставили першу каплицю коштом М. Джанибекова та Ф. Созонова, але під час Кримської війни її зруйнували¹. 1856 року, відвідавши Керч, архієпископ Херсонський і Таврійський Іннокентій оглянув гору і запропонував звести тут храм в ім'я святого Георгія¹.

На кошти заможних городян 1857 року звели новий храм з дерев'яною банею, а 1862-го прибудували дзвіницю¹. За клопотанням архієпископа Іннокентія, вже по його смерті, Святіший Синод 12 січня 1859 року ухвалив відкрити тут заштатну спільножительну кіновію¹.

Упродовж 1859-1869 років, коштом переважно купця І. Є. Салатича, звели три братських корпуси, а до одного з них того ж 1859 року прибудували трапезну з кухнею¹. 1871 року на пожертву почесної громадянки Керчі А. Аверкієвої постав кам'яний готель для прочан, а протягом 1889-1893 років обитель поповнилася ще однією трапезною, просфорнею, кухнею, лазнею, новим приміщенням для прочан, майстернями та кузнею¹. Лише 22 жовтня 1898 року збудували опалюваний храм в ім'я преподобних Антонія і Феодосія Печерських, де зберігалися мощі восьми угодників¹.

Історія зберегла імена настоятелів чоловічої громади - ієромонаха Михаїла, архимандрита Петра, ігумена Філофея; останнім кіновією управляв ігумен Сергій¹. За іншим свідченням, разом з отцем Михаїлом обитель починали двоє старців - Григорій Григор'єв та Антоній Петренко⁴. Якщо 1877 року в Катерлезькій кіновії налічувалося десятеро насельників разом з ігуменом, то до кінця XIX століття братство зросло до двадцяти чотирьох осіб¹.

Через нестриманий спосіб життя деяких ченців і порушення чернечих обітниць 1900 року чоловічу громаду перетворили на жіночу¹; про ту саму причину, хоч і стриманіше, згадує інше джерело, за яким порушувався монастирський статут і внутрішнє життя обителі складалося не завжди за Божими законами⁴. Настоятелькою нової жіночої громади призначили ігуменю Леоніду, що прибула з московського Страсного монастиря, і число насельниць невдовзі зросло: 1912 року в Катерлезькій кіновії налічувалося п'ять черниць, три послушниці й вісімдесят жінок - усього вісімдесят вісім осіб¹.

Керченське градоначальство виділило кіновії десять з половиною десятин землі, частину пожертвував поміщик К. А. Хамарито, і до 1887 року земельні угіддя зросли до двадцяти одної десятини¹. Серед статей прибутку були відсотки з недоторканного капіталу, значну частину якого становили банківські білети на п'ять тисяч рублів, заповідані обителі ще архієпископом Іннокентієм, а до 1912 року прибутки зросли до 8094 рублів готівкою та цінними паперами¹.

20 лютого 1921 року Катерлезький монастир закрили, а на його території відкрили дитячий будинок; невдовзі ліквідували і монастирське подвір'я в Керчі¹. Храм якийсь час правив за парафіяльний, але 1923 року також зачинили, а 1924-го, після ліквідації дитбудинку, всі монастирські споруди розібрали на будівельні матеріали¹. За одним із джерел, ця обитель стала першою в Криму, яку закрила радянська влада⁴; постраждав тоді й камінь, на якому, за переказом, являвся святий Георгій, - його підірвали, але уламок зі слідом копита вцілів⁴.

Монастир відродили наприкінці XX століття: 12 березня 1998 року Синод Української Православної Церкви (Журнал № 16) благословив відкриття Свято-Георгіївського монастиря в Керчі Сімферопольської єпархії², а 22 листопада 2000 року тим самим Синодом (Журнал № 19) було благословлено відкрити його вже як жіночий монастир тієї самої єпархії, призначивши старшою сестрою новоствореної громади Олександру Ляшко з подальшим чернечим постригом³.

У ці роки в двох малопридатних для життя будівлях оселилися черниці й послушниці під керівництвом ігумені Акиліни (Ляшко); у невеликій келії влаштували тимчасовий храм, збудували каплицю і відновили хресний хід від церкви Іоанна Предтечі⁴.