Іоанно-Предтеченський жіночий монастир

Іоанно-Предтеченський жіночий монастир стоїть в урочищі Гора неподалік села Дубрівка на Іршавщині, у Закарпатській області³. Заснував обитель ігумен Феодосій (Боршош), у миру Георгій, уродженець Закарпаття - родом із села Боржавське, нині Велика Чингава Виноградівського району^{1, 3}. Коли на Закарпатті розпочався православний рух, юнак 1914 року познайомився з преподобним Алексієм (Кабалюком), канонізованим 2001 року як місцевошанований святий Української Православної Церкви, і перейшов із греко-католицтва у православ'я^{1, 3}. За це 1918 року його заарештувала угорська влада й ув'язнила в сиготській тюрмі, але суд у Севлюші виправдав Боршоша і відпустив на волю^{1, 3}.

Чернечий шлях його почався у Свято-Миколаївській обителі села Іза, заснованій 1920 року, а продовжився у Спасо-Преображенському чоловічому монастирі села Теребля, куди його перевели з благословення преподобного Алексія^{1, 3}. 1924 року на прохання ігумена Іова (Войтишина) у парафіяльному храмі села Данилово єпископ Веніамін постриг його в мантію з іменем Феодосій, а через два дні висвятив в ієродиякони^{1, 3}. 12 квітня 1924 року архієпископ Савватій (Врабець) рукоположив Феодосія в ієромонахи у Празі, після чого той повернувся до Тереблянського монастиря, а звідти ігумен Іов направив його на парафіяльне служіння в Дубрівку^{1, 3}.

У Дубрівці отець Феодосій попросив у архієпископа Савватія дозволу побудувати чоловічий скит на честь Іоанна Предтечі й отримав письмову згоду будувати в урочищі Гора при селі православну церкву і при ній будинок, призначений для монастиря³. Він підшукав неподалік від села зручне місце, купив у жителя Василя Білона невелику земельну ділянку і у вересні 1925 року розпочав будівництво^{1, 3}. Навесні 1926 року взялися випалювати цеглу; води поблизу не було, її доводилося возити бочками за кілька кілометрів, а допомагали хлопці з села, які потім самі стали ченцями, - серед них майбутні ієромонахи Зосима (Попович) і Серафим (Бровдій)³. Фундамент майбутньої церкви за благословенням архієпископа Савватія освятив ієромонах Сергій (Марушка)³.

Храм святого пророка Іоанна Предтечі закінчили 1931 року, і того ж року, 19 серпня, архієпископ Савватій за заслуги в утвердженні й поширенні православ'я підніс отця Феодосія до сану ігумена^{1, 3}. У 1940-1941 роках церкву розписав художник Гоголь, родом із села Білки на Іршавщині^{1, 3}. Єпархіальний нарис називає цю обитель першою православною на теренах Іршавського округу³.

Ченці скиту, крім церковного служіння, обробляли монастирську землю, яка була єдиним джерелом їхнього існування³. 8 вересня 1952 року єпископ Мукачівський і Ужгородський Іларіон видав наказ, яким Свято-Іоанно-Предтеченський скит ліквідовувався і приписувався до парафіяльної церкви села Дубрівка як філія³. Згодом храм перетворили на колгоспний склад³.

Відродження почалося у 1990-х роках, і взявся за нього протоієрей Димитрій Булатко, який до закриття був послушником цієї ж обителі й помер 2006 року^{1, 3}. Із 1996 року на його прохання настоятелька і сестри Свято-Серафимівського жіночого монастиря села Приборжавське щонеділі звершували богослужіння у вцілілому храмі^{1, 3}. Листом від 21 листопада 1996 року за номером 704 Іршавська районна адміністрація дозволила приборжавській обителі відкрити скит у приміщенні колишнього монастиря в Дубрівці³. У 1996-1999 роках тут звели житловий корпус¹. 1999 року на відродження монастиря перейшла ігуменя Феодосія (Марфинець) разом з одинадцятьма сестрами^{1, 3}. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви 2000 року Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир було перейменовано на жіночий³.

Дзвонів обитель довго не мала: ініціативна група підприємців Іршавщини на чолі з архімандритом Віссаріоном власним коштом і на пожертви придбала для новозбудованих монастирів краю понад десять дзвонів, вилитих у Новому Роздолі на Львівщині, і чотири з них подарувала Дубрівському монастирю³. У монастирі провели газифікацію та пробурили свердловину завглибшки 52 метри³. 2001 року до храму Іоанна Предтечі, що зберігся з 1930-х років, зробили добудову, а згодом звели два двоповерхові корпуси, дзвіницю, водосвятну каплицю і готель для паломників^{1, 3}. Будівництво великого літнього храму розпочали, за різними даними, 2003 або 2006 року^{1, 3}. 14 серпня 2010 року, на 71-му році життя, ігуменя Феодосія померла³.

7 липня 2011 року архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор освятив в обителі новий храм на честь Іверської ікони Божої Матері й подарував монастирю список цього образу, який єпархіальний нарис називає чудотворним³. Список написано на Афоні, і 2005 року, ще архімандритом, майбутній архієпископ приклав його там до першообразу та привіз до Мукачівського монастиря³. Відтоді Іверська ікона стала другим престольним святом обителі - поряд зі святами її небесного покровителя, Різдвом і Усікновенням глави пророка Іоанна Предтечі^{2, 3}. В обителі зберігаються частки мощей святого Іоанна Предтечі та багатьох інших святих³. 23 грудня 2014 року Священний Синод Української Православної Церкви благословив прийняти і зареєструвати нову редакцію статуту монастиря⁴. Станом на 2016 рік у монастирі жило дванадцять сестер³.