Космо-Даміанівський чоловічий монастир

Космо-Даміанівський чоловічий монастир стоїть при цілющому джерелі Савлук-Су на території Кримського природного заповідника поблизу Алушти, у межах Сімферопольської єпархії Української Православної Церкви¹.

Джерело здавна вважалося цілющим і приваблювало прочан-християн та мусульман, а про походження цього шанування збереглося кілька переказів¹. За одним із них, святим Космі і Даміану уві сні явився хворий пастух, якому вони звеліли занурюватися у воду для зцілення й щороку повертатися сюди з молитвою¹. За іншим переказом, біля джерела самих святих побачив благочестивий старець, який згодом знайшов там їхню ікону¹. За третім, свв. Косма і Даміан з'явилися жінці, яку осліпленою покинули в горах, і повернули їй зір, коли вона вмилася водою з джерела¹. Наприкінці XVIII ст. священник Костянтин Спіранді знайшов у землі біля джерела мармурову ікону з їхніми ликами¹.

Через півстоліття джерело відвідав архієпископ Інокентій (Борисов): оглянувши після свого призначення 1848 року на Херсонсько-Таврійську кафедру святі місця Криму, він почав клопотати про заснування там монастирів, зокрема при цьому джерелі^{1, 2}. Синодальним указом від 4 травня 1850 року архієпископові Інокентію повідомили про найвище дозволення відкрити Бахчисарайський скит із кіновіями, зокрема кіновію при джерелі святих Косми і Даміана².

Того ж року архієпископ Інокентій виклопотав під кіновію 4 десятини землі навколо джерела, а 1872 року царським указом відмежували ще 19 десятин². До відкриття кіновії, 1851 року, опікунами джерела призначили настоятеля Феодоро-Стратилатівської церкви в Алушті священника Дмитра Черняєва та старосту, купця Андрія Коротенка: ясного зимового ранку наприкінці грудня вони приїхали верхи до безлюдного джерела, побачили на снігу тільки сліди оленів і кіз та освятили воду молитвою². Відкриття кіновії відсунула Кримська війна 1853-1854 років².

Кошти на будівництво дав, зокрема, сімферопольський купець Іван Санютін: зцілившись купанням у джерелі від тривалої лихоманки, він на подяку дав обітницю звести над джерелом малу церкву з купальнями та кілька келій². Архієпископ Інокентій заповів скиту і кіновіям сто акцій пароплавної компанії; на частку Космо-Даміанівської кіновії припало дев'ять акцій, продаж яких дав п'ять тисяч рублів, вкладених у державні папери, - відсотки з них утримували обитель².

1856 року сюди з Бахчисарайської Успенської обителі прислали ієромонаха (згодом ігумена) Макарія (Пруцького) як будівничого нової громади; 10 вересня 1857 року його призначили першим настоятелем^{1, 2}. 1857 року тут освятили малу дерев'яну церкву святих Косми і Даміана, а 1870 року на її місці звели просторний однойменний дерев'яний храм¹.

1874 року на кошти добровільних жертводавців браття почали зводити теплу церкву Преображення Господнього; будівництво на певний час перервала смерть отця Макарія, якого поховали в цьому храмі, освяченому лише 1878 року^{1, 2}.

1891 року над джерелом замість першої дерев'яної спорудили кам'яну часовню з басейном для купання, поділеним на чоловічу і жіночу половини^{1, 2}.

На храмове свято до обителі з'їжджалося багато прочан-християн і мусульман з усього півдня України та з Кавказу; готелі не вміщали всіх охочих, і біля монастиря ставав табір возів, а в холодну пору року обитель опинялася відрізаною від світу¹.

Кіновію не раз відвідували члени імператорської родини: 1873 і 1880 року тут гостював цесаревич Олександр Олександрович, майбутній імператор Олександр III, разом із цесарівною Марією Федорівною, а 1911 року джерело відвідав і молився біля нього імператор Микола II². Неподалік від монастиря звели царський мисливський будиночок².

Космо-Даміанівський монастир був чоловічим 43 роки, з 1856 до 1899 року: перші двадцять років, за ігумена Макарія, вважалися часом розквіту, а наступні - часом занепаду через часту зміну настоятелів². У липні 1899 року указом Святішого Синоду монастир перетворили на жіночий; з Топлівського Параскевіївського жіночого монастиря сюди перевели благочинну черницю Варсонофію, призначивши її ігуменею, а разом з нею оселилися двадцять п'ять сестер^{1, 2}. За ігумені Варсонофії обитель капітально відремонтували і розбудували².

30 липня 1923 року декретом Ради Народних Комісарів РСФРР заснували Кримський державний заповідник, до території якого віднесли й місцевість монастиря^{1, 2}. 5 жовтня 1923 року обитель закрили постановою про відведення її під трудову колонію, і невдовзі в монастирі влаштували колонію інвалідів імені Калініна; на вимогу заповідника постановою від 4 січня 1924 року обитель передали йому, колонію інвалідів вивели, а монастирські церкви того ж року закрили^{1, 2}.

Попри це, в обителі залишалася чернеча громада: черниці об'єдналися в артіль і продовжували монастирське життя, влаштувавши храм у колишній просфорні^{1, 2}. Остаточно громаду розпустили 1928 року; тоді ж міськвиконком Алушти намірився розібрати на будматеріали часовню над джерелом, але заповідник відстояв її, домігшись втручання наркома освіти Анатолія Луначарського¹.

У колишній монастирській садибі заповідник розмістив своє управління, у Преображенській і Космо-Даміанівській церквах влаштували клуб і природничий музей, а в келіях - квартири й лабораторії; кілька років заповідником керував Олексій Мокроусов, відомий кримський партизанський ватажок часів громадянської війни^{1, 2}. Під час Другої світової війни, намагаючись витіснити партизанів, що переховувалися на території заповідника, гітлерівці спалили всі будівлі колишньої обителі разом із царським мисливським будиночком; уціліла лише часовня над джерелом^{1, 2}.

1994 року почалося відродження обителі: 26 квітня єпархії повернули територію і споруди монастиря, а статут знову зареєстрували в Раді у справах релігій при Кабінеті Міністрів України^{1, 2}. 14 липня 1994 року архієпископ Сімферопольський і Кримський Лазар звершив у часовні над джерелом святкову літургію².