На честь свт. Іоанна Милостивого Загаєцький чоловічий монастир

Загаєцький монастир святителя Іоанна Милостивого — чоловіча обитель Тернопільської єпархії Української Православної Церкви; вона стоїть на насипній горі понад річкою Вілія в селі Малі Загайці Шумського району на Тернопільщині³. Ще на початку XVII століття тут був замок волинського роду Боговитинів: 1563 року ним володів Михайло Боговитин-Шумбарський, дід майбутньої засновниці обителі, а від 1620 року Загайці із замком належали вже їй самій та її чоловікові³. Дослідники припускають, що монастир постав на місці цього замку, і на користь такого припущення свідчать рови й вали, які збереглися навколо Монастирської гори³.

Заснувала його Ірина (Раїна) Боговитинівна-Ярмолинська, удова полковника війська Речі Посполитої Костянтина Ярмолинського, — у пам'ять про померлого чоловіка³. Рік заснування джерела подають по-різному: «Енциклопедія історії України» та «Енциклопедія Сучасної України» називають 1625-й^{4, 5}; перший історик обителі священник Аполлоній Сендульський, не покликаючись на жодне джерело, писав про 1626-й, а «Православна енциклопедія» вважає ймовірнішим 1627 рік, бо саме на початку 1627 року Ярмолинська вперше згадана в документах як удова³.

1627 року за підтримки преподобного Іова Почаївського й коштом Ярмолинської заклали кам'яну церкву в ім'я святителя Іоанна Милостивого, патріарха Александрійського, та дерев'яні келії³. Будівництво благословив києво-печерський архімандрит Петро (Могила), і завершилося воно до 1637 року, коли той уже був митрополитом Київським³; «Енциклопедія Сучасної України» так само виводить заснування обителі з благословення Іова Почаївського та Петра Могили⁵. Російськомовна сторінка монастирського сайту подає 1646 рік як рік освячення храму².

Про завершення будівництва відомо з фундушевої грамоти Ярмолинської від 28 серпня 1637 року, внесеної до кременецьких гродських книг³. Засновниця наділила монастир ставком для риболовлі, млином, орними полями, сіножатями, гаями й садами і заповіла інокам неодмінно лишатися в православ'ї — «религии греческой, не в унии»³. Обителі було подароване й село, яке згодом дістало назву Малі Загайці: воно розрослося в середині XVII століття, коли під Монастирською горою селилися селяни, чиї господарства зруйнувала війна, тож спершу існувало як монастирська слобода³.

Заповіт Ярмолинської 1646 року засвідчив у Кременецькому гродському суді преподобний Іов Почаївський, який приїхав для цього з Почаєва³; монастирський сайт наводить його підпис: «Иоанн Железо, игумен Почаевский, устне прошоный печатор рукою власною»². 1649 року засновницю поховали разом із чоловіком у родинній усипальниці — кам'яному склепі під храмом³, а її портрет XVII століття зберігається в Кременецькому краєзнавчому музеї².

Влітку 1709 року, під час шведського вторгнення на Волинь, загін польської кавалерії розорив монастир, вимагаючи, щоб ченці негайно прийняли унію: храм пограбували, келії розорили, зникло чимало документів на земельні володіння^{3, 1}.

Як уніатський монастир обитель відома з 1720 року, коли ігумен Варлаам Снітовський брав участь в уніатському соборі в Замості³; власний сайт монастиря та «Енциклопедія Сучасної України» датують перехід 1721 роком^{1, 5}, а «Енциклопедія історії України» відносить початок уніатського періоду аж до 1714-го⁴. Наступний настоятель титулувався вже суперіором^{3, 1}.

Уніатський період залишив по собі й школу: 1761 року (за іншим датуванням 1762) до Загайців перевели з луцького Братського монастиря школу філософії, 1765 року тут написали підручник «Природна наука», 1768-го загаєцькі ченці склали ще один філософський підручник, а в 1774–1794 роках поряд зі школою філософії діяла й школа риторики³.

1749 року внучатий племінник засновниці Стефан Ярмолинський, власник Шумська, зробив монастиреві новий великий вклад і передав родинну реліквію — чудотворний образ, відомий згодом як Загаєцька «Всемилостивіша» ікона Божої Матері^{3, 5, 11}. За переказом, який переповідає Тернопільська єпархія, полотно з образом Богородиці знайшла в лісі мати засновниці Єва, і відтоді ікона була родовою іконою Ярмолинських¹⁰.

Після третього поділу Речі Посполитої монастир одним із перших на Волині повернувся до православ'я^{3, 4}. У першій половині XIX століття при обителі діяло повітове духовне училище для дітей духовенства Кременецького повіту, згодом переведене до Кременця; джерела датують його початок 1813, 1818 або 1819 роком, а закриття — 1853-м або 1859-м^{1, 2, 3, 5}.

Настоятелем монастиря до 1829 року був архімандрит Ієрофей (Лобачевський): за словами Рівненської єпархії, він провів у невеликій позаштатній обителі п'ятнадцять років і, відбудувавши та перелаштувавши її, перейшов до Дерманського монастиря⁷. 17 серпня 2021 року Священний Синод Української Православної Церкви благословив його місцеве прославлення у лику святих у межах Рівненської єпархії; акт записаний журналом № 33^{8, 9}, а чин прославлення звершено 11 вересня 2022 року в Дерманському монастирі¹⁴.

1829 року на території обителі поховали грецького митрополита Даниїла Ніконісавського, який вирушив із Греції, рятуючись від турецьких переслідувань, дорогою захворів і помер на митниці в Радзивилові; за розпорядженням архімандрита Ієрофея його поховали в храмі, на паперті з південного боку^{3, 2, 4}.

1842 року монастир із заштатного піднесли до третьокласного зі штатом з ігумена, двох ієромонахів, двох ієродияконів, паламаря і послушника, а розпорядженням Синоду від 20 березня того ж року все населене нерухоме майно обителі — 133 душі чоловічої та 160 жіночої статі — перейшло до казни^{3, 2}. У 1865–1873 роках до Загаєцького монастиря приписали кременецький Богоявленський монастир, і саме в ньому мешкали загаєцькі архімандрити^{3, 2}; за «Енциклопедією Сучасної України», у 1829–1873 роках настоятелями обителі були ректори Волинської духовної семінарії⁵.

Монастирські архів і бібліотека зберігали рукописи XVI–XVIII століть і стародруки, серед них примірник Острозької Біблії 1581 року^{3, 4}; власний сайт монастиря пише, що вона була тут до 1914 року, «Енциклопедія Сучасної України» — що до 1924-го^{1, 5}. 1914 року генерал-майор М. Путилов з благословення архієпископа Волинського Антонія (Храповицького) відіслав до Києва рукописний збірник «История Загаецкого монастыря» разом із частиною монастирського архіву, і сліди рукопису на цьому губляться³.

4 червня 1899 року під час грози в головному храмі завалилася частина стіни і згорів купол, а пожежі 1899–1900 років пошкодили інші монастирські будівлі^{1, 3}.

1905 року при ігумені Пантелеймоні (Рожновському) монастир перетворили на спільножитний, завдяки чому суттєво зросло його фінансування з державної казни^{3, 2}. 1912 року з ініціативи архієпископа Волинського Антонія (Храповицького) та архімандрита Єпіфанія в монастирському лісі збудували скит на честь святителя Іоасафа Білгородського — невеликий храм, келії та господарські будівлі — для літніх ченців, і запровадили там суворий устав за взірцем афонських обителей^{3, 2}.

До 1917 року монастиреві належали великий став, пасіка, поле й господарські приміщення в урочищі Дворище; того ж року місцеві селяни захопили монастирські землі, про що невдовзі повідомила газета «Трудова Волинь»^{3, 2}. Після входження Західної Волині до складу Польщі 1918 року майже всі землі обителі конфіскували^{3, 2}. У середині 1930-х років тут жили два схиігумени, п'ятнадцять ієромонахів, дев'ять монахів і двадцять дев'ять послушників, а сама обитель славилася майстернею, де шили чернечий і священицький одяг³.

У квітні 1943 року німецькі війська спалили скит святителя Іоасафа Білгородського; його насельники — начальник скиту ієромонах Ніл (Грицюк), четверо літніх ієромонахів, п'ятеро послушників і двоє прочан — загинули, врятувався лише молодий ієромонах Пахомій³.

1949 року обласний уповноважений радянського органу в справах церкви К. Шкуренко виступив з ініціативою закрити монастир, і союзне керівництво того самого органу її підтримало^{3, 2}. На початку 1950 року Тернопільський облвиконком передав братський корпус і господарські будівлі місцевому колгоспові, насельників перевели до діючих обителей Тернопільщини — Почаївської лаври, лаврського Свято-Духівського скиту та кременецького Богоявленського монастиря, — а 12 лютого 1950 року настоятель ігумен Феодосій передав колгоспові за актом усі будівлі й майно^{3, 2}. 1961 року помер останній насельник монастиря⁵.

1952 року в монастирському корпусі розмістили загаєцьку початкову школу, яку 1964 року перевели до нового приміщення^{3, 2}. 1960 року рішенням Шумського райвиконкому скит святителя Іоасафа знищили, і від нього лишилися тільки три могили скитян^{3, 2}. У 1960-х роках на Монастирській горі обладнали радіостанцію, а 1975-го — радіомаяк^{3, 2}; за «Енциклопедією Сучасної України», у братському корпусі 1784 року по черзі містилися школа, бібліотека, клуб, магазин, пошивна майстерня і станція супроводу літаків⁵.

Храм, обернений на парафіяльний, при цьому не зачинявся, і ігумен Феодосій правив у ньому за монастирським уставом^{3, 2}. 24 березня 1964 року виконком Кременецької районної ради зняв церкву з реєстрації, проте через численні протести парафіян ту постанову згодом скасували й остаточного рішення про зняття громади з реєстрації так і не ухвалили^{3, 2}; українська сторінка монастирського сайту, навпаки, пише, що святиню з реєстрації зняли й передали для культурно-просвітницьких цілей¹.

З 2002 року за розпорядженням архієпископа Тернопільського і Кременецького Сергія (Генсицького) велися роботи з відновлення обителі, а при храмі відкрили скит для ченців Почаївської лаври^{3, 1, 2}. 9 березня 2004 року Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши рапорт архієпископа Сергія, благословив відкриття Святителя Іоанна Милостивого Загаєцького чоловічого монастиря в селі Малі Загайці Шумського району Тернопільської області; акт записаний журналом № 10⁶.

У ніч проти 23 січня 2006 року головну святиню обителі — Загаєцьку «Всемилостивішу» ікону Божої Матері — викрали грабіжники³; відтоді шанують точний список цього образу XIX століття, який був у монастирі поряд з оригіналом^{5, 10}.

2007 року почалося відновлення скиту святителя Іоасафа Білгородського в лісі поблизу Загайців^{3, 1, 2}. Того ж року історики Тернопільського обласного педагогічного університету імені В. Гнатюка разом зі співробітниками Тернопільського обласного архіву зняли документальний фільм «Загаєцький монастир»^{3, 1, 2}.

Храм святителя Іоанна Милостивого — однонефна споруда, у плані близька до квадрата, перекрита двосхилим дахом, над східною частиною якого поставлено бароковий щипець із хрестом; зі сходу до неї прилягає широка п'ятигранна апсида, а з заходу — майже рівна храмові завширшки двоярусна чотирикутна дзвіниця з невисоким шпилем³. Верхній ярус фасадів прикрашає аркатурний пояс зі здвоєних арочок, у які вписано двадцять чотири бійниці^{3, 2}, а бароковий іконостас, можливо, зберігся від ремонту храму 1720 року^{3, 2}.

Келійний корпус XVIII століття має Г-подібний план². Серед шанованих святинь обителі — ікони святителя Іоанна Милостивого та мученика Маманта з частками мощей, дар архієпископа Антонія (Храповицького)^{3, 2}.

Від часу відродження монастиря Тернопільська єпархія щороку відзначає в ньому свято Загаєцької ікони Божої Матері, і від Спасо-Преображенського храму міста Шумська до обителі вирушає хресна хода, яку веде благочинний Шумського округу^{10, 11, 12}. На третій день свята Трійці насельники з вірянами йдуть хресною ходою до місця, де стояв скит святителя Іоасафа, і моляться там за упокій убитих скитян¹³.