Троїцький жіночий монастир

Троїцький жіночий монастир у Сімферополі - обитель Сімферопольської єпархії Української Православної Церкви, що постала при Свято-Троїцькому соборі, зведеному грецькою громадою міста^{1, 2}.

Сімферополь заклали 1784 року поряд із татарським селищем Ак-Мечеть, а саму назву міста наступного року запропонував архієпископ Слов'янський і Херсонський Євгеній (Булгаріс), який відав тоді церковними справами Криму; крім росіян і татар, тут селилися й греки². Свою дерев'яну парафіяльну церкву на честь Святої Трійці вони збудували 1796 року, а 1868 року замінили її кам'яною^{1, 2}. Від 1826 року при Свято-Троїцькій церкві містилася грецька гімназія³.

Кам'яний храм звели за проєктом архітектора І. Ф. Колодіна: хрещатий у плані, з восьмигранним світловим барабаном посередині й невисокою дзвіницею над входом, зі стінами, оздобленими зовні візерунком, тонкими пілястрами з капітелями коринфського ордера й мозаїчними зображеннями^{1, 3, 4}. До революції 1917 року головну баню вінчала маківка, яку згодом розібрали⁴. Бічні вівтарі освятили на пам'ять усіх святих кримських (південний) та святих рівноапостольних Костянтина і Єлени (північний)^{1, 4}.

Західний ріг монастирської садиби займали грецькі торгові ряди - кілька колон під черепичним дахом, пам'ятка архітектури XVIII століття^{1, 3, 4}. Вулиця, при якій постала обитель, приблизно від 1839 року й до 1946 року звалася Грецькою^{1, 3}.

Після знищення в Сімферополі кафедрального Олександро-Невського собору на початку 1930-х років і закриття 1934 року собору апостолів Петра і Павла кафедральний статус перейшов до Свято-Троїцького храму^{1, 2}. Ще 1933 року влада ухвалила закрити храм і передати будівлю під інтернат, і роботи з перебудови вже розпочалися, та парафіяни, здебільшого піддані Греції, за сприяння дипломатів і через грецьку місію в Москві домоглися 1934 року повернення храму громаді^{1, 2}.

У середині 1930-х років при Свято-Троїцькій церкві молитовно трудилися єпископ Сімферопольський і Кримський Порфирій (Гулевич, 1864-1937) та протоієрей Микола Мезенцев (1863-1938), а діяльним членом церковної громади був мирянин Димитрій Спиридонов, який помер 1938 року^{1, 2, 3}. Єпископа Порфирія та протоієрея Миколу розстріляли³; згодом усіх трьох зарахували до сонму новомучеників Криму^{1, 2}. Наприкінці 1930-х років храм закрили знову, а 1941 року богослужіння в ньому відновили².

У 1946-1961 роках єпархію очолював і служив у соборі архієпископ Сімферопольський і Кримський Лука (Войно-Ясенецький, 1877-1961)². Обдарований хірург, він на самому початку гонінь на Церкву свідомо став священником і єпископом, за що пройшов багаторічні в'язниці, табори й заслання, а під час війни, ще перебуваючи на засланні, оперував поранених².

1995 року Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив зарахувати святителя Луку до лику місцевошанованих святих Кримської єпархії². 1996 року його мощі віднайшли на міському цвинтарі при храмі Всіх святих і перенесли до Свято-Троїцького кафедрального собору². 2001 року їх поклали в срібну раку, яку надіслали в дар православні греки на подяку за зцілення від тяжких недуг^{1, 2, 5}.

Колись півострів осіняла ікона Божої Матері, звана Бахчисарайською, Маріупольською, Одигітрією, Панагією; 1778 року, коли греки-християни переселялися в Приазов'я, ікона пішла разом із ними й до свого зникнення в роки війни перебувала в Маріуполі⁶.

1998 року мирянка Феодосія Денисенко, парафіянка Іоанно-Предтеченської церкви села Первомайського Кіровського району, пожертвувала до храму ікону Божої Матері - тьмяне, темне, ледве розрізнюване зображення на невеликій дошці без шат, - і настоятель, протоієрей Олександр Козак, поставив її у вівтарі^{5, 6}. Через два тижні, під час святкового богослужіння, крізь відчинені царські врата колишня власниця побачила свій дарунок і не впізнала його, таким яскравим стало зображення; на її розпитування священник відповів, що до образу не торкався^{5, 6}.

Правлячому архієреєві подали доповідну записку, і архієпископ Сімферопольський і Кримський Лазар благословив створити комісію зі священнослужителів і мирян - художників, учених, краєзнавців⁶. Комісія одностайно визнала, що ікона обновилася^{5, 6}. За тим самим описом, образ був невеликий - 20 на 16 сантиметрів, на дереві, провінційного письма, імовірно київської школи, початку XX століття, - і аналогів йому не було відомо⁶.

Незабаром Священний Синод Української Православної Церкви благословив церковне шанування цієї ікони^{5, 6}, а 1999 року оновлений образ хресним ходом обійшов увесь півострів⁶.

27 грудня 2002 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Свято-Троїцький собор обернули на жіночий монастир, а статус кафедрального собору тимчасово дістав храм апостолів Петра і Павла². Власна оповідь обителі відносить заснування жіночого монастиря при Свято-Троїцькій церкві до 2003 року¹.

2003 року в будинку колишнього єпархіального управління, що стояв при храмі, відкрили музей святителя Луки^{2, 4}. На межі XX і XXI століть південніше собору спорудили малий храм-хрещальню святого пророка Іллі, де перше хрещення звершили 2005 року, а північно-східний бік садиби зайняла багатоповерхова будівля готелю та служб⁴.

13 травня 2011 року архієрейський хор обителі за благословенням правлячого архієрея прибув до Дніпропетровська на VIII Всеукраїнський фестиваль пасхальних співів, а 15 травня дістав диплом лауреата першого ступеня в номінації найкращого церковно-парафіяльного хорового колективу⁷.