На честь прп. Антонія і Феодосія Печерських ставропігійний чоловічий скит

Ставропігійний чоловічий скит на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських стоїть у Святогірську на Донеччині, над однойменним печерним храмом біля підніжжя крейдяної гори, на схід від головних споруд Святогірської Успенської Лаври⁶. До 1845 року цей підземний храм лежав усіма забутий і завалений землею, а до закриття обителі за Катерини II в монастирі зберігалися лише перекази про давню церкву в горі⁶.

Перші свідчення про храм належать до початку XIX століття. Іван Тихоцький, член Харківського історико-філологічного товариства, писав 1817 року, що біля монастиря «в землі стався провал, і на глибині близько чотирьох сажнів відкрилася кам'яна церква», куди зміг спуститися ізюмський городничий, але від темряви нічого не роздивився⁶. Усне передання про підземну церкву записав парафіяльний священик Микола Лащенков, який понад десять років служив при закритій тоді Святогірській обителі: він чув про підземні склепіння з цегляним зводом глибиною до трьох сажнів, куди вів печерний хід завдовжки приблизно п'ять-шість сажнів⁶.

Джерело оповідає, що 1844 року, невдовзі після відновлення обителі, братський духівник ієромонах Феодосій ночами бачив на місці давнього храму дивне світло, а двоє інших священиків, Марко і Микола, відчували незвичайне благоухання⁶. На провал, що вів до церкви, вказав столітній старець Мафусаїл, який доживав віку в маєтку пана Потьомкіна: за його словами, храм зник під землею задовго до середини XVII століття, найімовірніше під час татарського спустошення краю⁶. У 1846 році старця Мафусаїла першим поховали біля щойно освяченого підземного храму¹.

У «Донесенні Святійшому Синоду» харківський архієпископ Інокентій (Борисов) писав, що знайдена в горі кам'яна споруда справді була колись церквою, а цегла і кладка стін вказують на вік «за три чи чотири століття» до його часу, тобто приблизно на XVI-XVII століття; та сама печера, за словами старця-провідника, здавна звалася Варязькою⁶. Історик Андрій Муравйов, виходячи з форми склепінь, відносив спорудження храму не пізніше XV-XVI століть, а деякі сучасні дослідники за знайденою цеглою датують його XVII століттям⁶.

Про саме віднайдення храму розповідає й література Лаври: за ігуменства архімандритів Арсенія та Германа - обох також зарахованих до собору святогірських преподобних отців - віднайшли підземний храм преподобних Антонія і Феодосія Печерських, поряд з оновленням Микільського храму в крейдяних печерах і спорудженням Успенського собору¹.

Для новознайденого храму чернець-економ Іоанникій власноруч вирубав із дикого каменю престол, а храм, за переказом, освятили на честь Антонія і Феодосія, оскільки він, як вважалося, колись уже носив це ім'я³. Урочисто освятив відновлену церкву архієпископ Інокентій 30 серпня 1846 року, а згодом храм розширили боковими притворами, надавши йому подобу хреста⁶.

Невдовзі біля печерної церкви утворилося кладовище. Навпроти входу влаштувала родинну усипальницю княгиня Тетяна Потьомкіна (уроджена Голіцина), власниця святогірського маєтку: тут спочив її зять князь Борис Куракін (1850), а згодом брати княгині Андрій (1861) і Микола Голіцини (1866) та дружина останнього княгиня Віра Голіцина (1872)¹. Поряд ховали дворянський рід Іловайських - від генерал-майора Григорія Іловайського, похованого 1847 року, до останків представників того самого роду, перенесених 1899 року зі слободи Зуївка¹.

У радянські часи приміщення підземної церкви перетворили на овочесховище будинку відпочинку, а в крейдяних печерах діяв антирелігійний музей; за літописом обителі, овочесховище проіснувало до 1986 року².

1980 року засновано Слов'яногірський державний історико-архітектурний заповідник, а 1984-го підземну церкву передали на його баланс - вона стала першою пам'яткою на екскурсійному маршруті заповідника⁶. У 1985-1986 роках у храмі провели ремонт і облаштували археологічну виставку, яку відкрили для відвідувачів у жовтні 1986 року⁶. У 1992-1993 роках за замовленням заповідника археологічна експедиція дослідила наземні споруди і склепи біля входу до церкви, а 1994 року склепи відновили⁶.

2 лютого 1994 року в печерному храмі відслужили першу після відновлення літургію, яку очолив благочинний обителі⁶. У жовтні того ж року в церкві встановили іконостас із чавуну й дюралюмінію за проєктом А.Б. Дашевського, а ікони для нього написали донецькі художники Г.В. Жуков і В.В. Теличко⁶. 7 грудня 1994 року останки князів Голіциних перезахоронили в їхній родовій усипальниці⁶.

Наприкінці 1999 року розпорядженням голови облдержадміністрації і рішенням Слов'янського міськвиконкому (№ 518 від 15.12.1999) підземну церкву разом із дев'ятьма іншими пам'ятками архітектури, що належали до комунальної власності м. Слов'янська, передали монастирю в безстрокове й безоплатне користування⁶. 2000 року обитель викупила в санаторію збудований поряд із храмом ще за радянських часів так званий «фінський будиночок» і прилеглу територію⁶.

8 вересня 2000 року, після освячення Успенського собору Лаври, скит відвідав Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир⁶.

Після реставраційних робіт при печерному храмі 2001 року офіційно утворили скит⁶. За проєктом намісника обителі навколо скиту звели огорожу і дзвіницю в стилі українського бароко XVII століття, а 21 серпня 2002 року на нову дзвіницю встановили купол і хрест⁶.

23 травня 2002 року під час реставрації фасаду печерної церкви віднайшли мощі двох її давніх насельників - ієромонаха Феодосія (†1850), похованого праворуч від входу, і духівника обителі ієромонаха Кипріана (†1874), похованого ліворуч; обидва зараховані до собору святогірських преподобних отців^{4, 5, 6}. До прославлення мощі зберігали в тому самому печерному храмі, а згодом перенесли до Покровської церкви^{4, 5, 6}.