Ваше Блаженство, під час Великого посту з яким настроєм Ви порадили б поститися?
— З бадьорим настроєм, сумувати не можна. Піст — це особливий час активної боротьби зі своїми немочами і пристрастями. Коли людина не звертає уваги на свій внутрішній стан, їй здається, що в неї все начебто непогано. А якщо вона ввійде всередину себе, у свою душу, у свою кімнату сердечну, то побачить, скільки там недоліків і немочей — тих духовних звірів, що гризуть ізсередини. Тоді людина починає жахатися, вдається в тугу, але впадати у відчай не треба, необхідно боротися із собою. Для цієї боротьби Господь дарував нам піст тілесний, а також слово Боже, читання якого виправляє наше мислення, і молитву. Піст надає тілесним силам гармонії, а молитва з'єднує душу з Богом. Людина, яка має зв'язок із Богом, перебуває немовби під променем світла і бачить свої недоліки, а також коли до неї наближається друг, а коли — ворог. Якщо ж людина не має зв'язку з Богом, то не бачить усього цього. Вона може щось відчувати в душі, але не в змозі розібратися в цих почуттях і стає легкою здобиччю ворога. Хоча часом їй здається, що в неї все гаразд.
— Що важливо зробити у Великий піст, щоб наблизитися до Бога, і чому піст починається саме зі спогаду про Адамове вигнання?
— Адам утратив рай через нестриманість, через порушення посту, і ми можемо повернути собі втрачений рай тільки через стриманість і дотримання посту. Людина, яка намагається жити благочестиво і хоче собі справжнього добра, завжди пам'ятає про втрачений рай. Ця думка приводить нас до покаяння, що робить людину чистою і здатною прийняти благодать Святого Духа.
В одній святоотцівській книзі є розповідь про пустельника, який час від часу приходив до одного монастиря, сідав біля його воріт і гірко плакав. Люди дивилися на плачучого пустельника з подивом. Вони не могли зрозуміти, чому він плаче. І один чернець із цього монастиря підійшов і запитав: «Чому ти плачеш, отче? Може, тебе розбійники пограбували в пустелі?» — «Ні, мене ніхто не грабував». — «Може, ти хворий і тобі погано?» — «І цього немає». — «Може, ти хочеш їсти, ти голодний?» — «І цього я не потребую». — «Тоді чому ти плачеш?»
І пустельник відповів: «Тому й плачу, що колись мої предки і я мали дуже багатий розкішний дім, я мав славу царя. Потім мені довелося всього цього позбутися, і тепер я змушений тягти таке жалюгідне, скорботне й сумне життя». Але інок дізнався, що ця людина була не з багатіїв, а з простих, і зрозумів, що пустельник плакав не про свій земний дім, нібито втрачений, а про дім вічний, дім раю, який утратив він через переступ Божественної заповіді.
Пам'ять про втрачений рай породжує в людині дух покаяння, а покаяння спрямовує нас жити з Богом у домі Божому, приймати ті дари благодаті, які даються в храмі Божому. Саме про втрачений рай ми маємо пам'ятати і сокрушатися під час Великого посту, тоді нам легше буде молитися і поститися, тоді й Господь буде до нас близький.
— Що важливіше в цей час для православного: старанна молитва з проханням до Господа простити «согрішення вільні й невільні» чи попросити прощення в тих, кого ми образили, простити своїх кривдників і зробити хоча б одну добру справу?
— Під час посту важливо все: і молитва про прощення своїх гріхів, і прощення ближньому, і добрі справи. Але найважливіше — здобути Божу благодать. Саме вона допомагає нам розставити правильні пріоритети в житті, піти у вірному напрямку, який веде до Бога. У міру наближення до Бога людині стає радісніше і спокійніше на душі, а коли людина відходить від Бога, у неї на душі нерозуміння, невпевненість, роздратування, невдоволення, дискомфорт.
Перед початком Великого посту, готуючи своїх вірних до посильного подвигу молитви і стриманості, Святе Євангеліє нагадало нам притчу про Закхея, який на ділі показав свою рішучість бачити Христа, бо був малий на зріст і не посоромився вилізти на дерево. Що ж символізує дерево? Це — піст, стриманість не лише тілесних потреб, а й бажань, помислів, відчуттів. І головне досягнення кожного посту є наближення до Бога. Можливо, і не з першого разу ми досягнемо певної висоти, щоб відчути Божественну благодать, але це неодмінно станеться — удруге або втретє. Головне лише, щоб людина не впадала у відчай у своєму бажанні побачити Господа.
— Що ще має бути в приготуваннях до Світлого Христового Воскресіння — свята Пасхи?
— Дуже важливо знайти час, щоб прийти до храму Божого, де ми знайдемо той мир і спокій, який починається для людини ще за її земного життя, тим більше що богослужіння Страсної седмиці стосуються найбільших і найважливіших питань: сутності Страждання Христового і Смерті, Викуплення і вічного життя. Ці богослужіння відрізняються від богослужінь решти часу року, і багато православних християн з особливим благоговінням чекають на Страсну седмицю, щоб знову відчути почуття найглибшої скорботи і співстраждання Христу в Його стражданнях за гріхи світу. Але водночас і сподобитися втішної надії на прийдешнє Його славне Воскресіння. А хто з якихось причин не встиг очистити свою душу в таїнстві покаяння і причастя, треба постаратися до свята потрапити на сповідь і причаститися.
— Чи здатна сучасна людина співпереживати стражданням Спасителя, переживати Його Воскресіння? Як підготуватися до цього?
— Ми не є тими людьми, які в прямому розумінні засудили Христа на розп'яття. Але коли людина грішить, то вона стає співучасницею тих, хто розпинає Христа. Тому ми, згадуючи про трагічні події, які сталися на Голгофі — про розп'яття, смерть і погребіння Спасителя як Людини, — маємо поставити собі питання: що нам зробити для того, щоб ми не розпинали Христа в собі? Для цього людина має простягнути руку допомоги ближньому, відвернути серце своє від беззаконня і шукати в житті не своєї особистої правди, а правди Божої.
— Який внесок робить Церква у справу миротворення? Від чого залежить відновлення миру в нашій країні?
— Перед останнім тижнем у Великому пості Церква нагадує нам про воскресіння праведного Лазаря, щоб приготувати нас до Воскресіння Христового і нагадати про те, що на землі немає нічого неможливого. Якщо людина потрапить навіть у найтяжчі, безвихідні обставини — завжди є вихід і завжди можна з Богом торжествувати перемогу, навіть перемогу над смертю. І ми сьогодні молимося, щоб Господь послав мир на нашу землю, щоб Господь умиротворив серця людські, бо мир суспільний починається з умиротворення людського серця, тоді цей мир виливається і далі, на все суспільство. Так само і у зворотному розумінні: якщо серце людини наповнюється злобою, тоді вона, виливаючись із серця, перетворюється на згубну смертоносну війну. Звичайно, ми хотіли б, щоб мир в Україні запанував за один день, але Господь Лазаря не одразу воскресив, тільки на четвертий день, коли всі втратили надію і тіло почало розкладатися. Господь нам показує: Божественна допомога приходить тільки тоді, коли зникає людська самовпевненість. Нехай Господь напоумлює нас, щоб ми завжди надіялися на Його допомогу і щоб не вірили в те, що без неї ми можемо чого-небудь досягти у своєму житті
Джерело: Онуфрий, Митрополит Киевский. Ответы на вопросы. — СТСЛ, 2017.
