Молитва — це бесіда людської душі з Богом. У цій співбесіді з Богом людина висловлює свої бажання і прохання, воздає Богові подяку і прославляє Його. Тому й поділяють молитву на прохальну, подячну і хвалебну.
Лише тому, хто молиться, дається обітниця близькості до Бога і спасіння: «Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас» (Як. 4:8, переклад Р. Турконяка, 2011); «Господь близький до всіх, які кличуть Його» (Пс. 144:18, переклад Р. Турконяка, 2011). Молитва — це не тільки засіб для набуття чесноти, але вона сама чеснота в її живому вираженні. Молитва окрилює людську душу, робить її легкою і здатною на всяку добру справу, зводить на неї достаток благодаті Божої і робить людське життя істинно християнським. Що ж до предмета молитви, то він може бути загальний — про спасіння всього світу, і частковий — про особисті потреби людини.
Хто хоче молитися істинною молитвою, той повинен:
1. Молитися з вірою, анітрохи не сумніваючись у силі молитви. «І все, що попросите в молитві з вірою, — одержите», — говорить Господь Ісус Христос (Мф. 21:22, переклад Р. Турконяка, 2011). «Нехай просить з вірою, — пише ап. Яків, — без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, котру підіймають та женуть вітри. Така людина хай не думає, що отримає щось від Господа» (1:6–7, переклад Р. Турконяка, 2011). Свідомість своєї недостойності не повинна перешкоджати вірі й надії під час промовляння молитви, бо ми надіємося не на свої заслуги, а на заслуги Господа Ісуса Христа і на милість Божу.
2. Мати смирення і свідомість своєї недостойності. Відома притча про смиренного і «виправданого» митаря та про гордовитого і «невиправданого» фарисея. «Бог не погордує сумирним і впокореним серцем», — говорить цар і пророк Давид (Пс. 50:19, переклад Р. Турконяка, 2011).
3. Звільняти свою душу від усякої чуттєвості, щоб душа могла легко підноситися вгору і дихати найтоншим повітрям вічності. Тому-то Господь заповідав нам молитися так: «Стережіться, щоб ваші серця не обтяжувалися ненаситністю, пияцтвом і життєвими клопотами» (Лк. 21:34, переклад Р. Турконяка, 2011). Не марно з найдавніших часів і в усіх народів молитви поєднувалися з постами. Кожен знає з власного досвіду, як тяжко молитися при обтяженому шлунку. Взагалі людина, не здатна панувати над своїми чуттєвими потягами, не може бути істинним молитвеником.
4. Виявляти зосередженість думок і духу, сувору уважність. Їй протилежна розсіяність. Навіть великі молитвеники визнавали, що їм не завжди вдавалося уникнути розсіяності на молитві. Необхідно себе підготувати, дивлячись на ікону, уявити присутність і велич Божу, відсторонитися від звичайних занять і від того місця, яке може відволікати думки від молитви і розсіювати їх. «Раніше, ніж помолитися, приготуй себе» (Сир. 18:23, переклад Р. Турконяка, 2011), — пише Премудрий. «Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої двері» (Мф. 6:6, переклад Р. Турконяка, 2011), — говорить Господь Ісус Христос. А коли під час молитви приходять сторонні думки в голову, тоді, за словами Ліствичника, при першій зустрічі належить відбивати їх своїм розумом.
5. Свою волю принести в жертву волі Божій (молитва є жертва).
6. Вигнати із серця всі пристрасті. Без чистоти серця істинна молитва неможлива. Бог не стане засновувати Свій престол у тій душі, в якій розставлені ідольські капища. Апостол Павел говорить: «Господь знає Своїх, а також: Нехай відступить від неправди кожний, хто прикликає Господнє Ім'я!» (2 Тим. 2:19, переклад Р. Турконяка, 2011).
7. Примиритися з ближніми. Про розлад із ближніми як перешкоду для успішної молитви говорить сам Господь наш Ісус Христос: «Отже, якщо принесеш свій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши там свій дар перед жертовником, піди спершу помирися зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар» (Мф. 5:23–24, переклад Р. Турконяка, 2011).
Із усього сказаного випливає, що молитва перебуває в тісному зв'язку з усім життям людини. Чиє життя не спрямоване на те, щоб зробитися благоприємною жертвою Богові, той не приготовлений до священної жертви молитви. Прозрілий сліпонароджений добре розсудив, коли сказав: «Грішників Бог не слухає, але коли хто Бога шанує і чинить Його волю, того Він слухає» (Ін. 9:3; Лк. 6:46, переклад Р. Турконяка, 2011).
За якими ознаками можна дізнатися, що молитва почута?
За трьома ознаками:
1. За відчуттям у собі після молитви внутрішнього спокою, миру Божого, що перевищує всякий розум.
2. За спостереженням у собі приросту вищої сили, яка оживляє нас серед наших немочей.
3. За внутрішнім осяянням. Коли все це звершилося, тоді справдилися слова Христові: «Ми прийдемо до нього, і зробимо оселю в ньому» (Ін. 14:23, переклад Р. Турконяка, 2011).
Буває іноді, що після молитви не помічається нічого особливого, навіть іноді приходить стан сухості або деякого невдоволення. Це не повинно бентежити християнина; він має продовжувати свою справу, має молитися у визначений для молитви час. Ми вже знаємо, що Бог є не тільки роздавачем благ, але й вихователем людини. З метою випробування і зміцнення віри, щирої відданості й терпіння того, хто молиться, Бог іноді зачиняє від нього небо Своє, відбирає від нього духовну втіху, що посилалася раніше.
Молитва християнина має бути невідступна. Вона повинна бути так само невідступна, як, за словами Господньої притчі, прохання вдови до судді про захист її від суперника: «То хіба Бог не захистить вибраних Своїх, які кличуть до Нього день і ніч? Чи буде Він зволікати щодо них?» (Лк. 18:7, переклад Р. Турконяка, 2011). Апостол Павел пише: «У молитві будьте постійні, перебуваючи в ній з подякою» (Кол. 4:2, переклад Р. Турконяка, 2011).
У боротьбі з перешкодами в молитві і серед молитви, без недбальства й лінощів, набувається молитовний дар, тобто схильність до молитви і здатність до досконалої молитви. Можна сказати, що дар молитви, як і інші духовні дари, посилаються християнинові милістю Божою, але він має бути ним набутий. З одного боку, християнин повинен бути уважним до відвідин його душі Духом Божим, повинен молитися особливо в ті години, коли відчуває схильність до молитви, і просити Бога про ниспослання йому молитовного дару. Але з другого боку, він не повинен залишатися без молитви і в ті часи, коли не відчуває схильності до молитви, повинен підкорятися молитовній дисципліні, усвідомлювати, що молитва є його обов'язок, і тому має бути виконана, як усякий інший обов'язок.
Апостол заповідує християнам молитися невпинно (1 Сол. 5:17). І Сам Господь Ісус Христос сказав: «Тож пильнуйте, постійно моліться» (Лк. 21:36, переклад Р. Турконяка, 2011). Це не означає, що ми повинні відкласти земні справи і цілу добу проводити в молитві. Навіть відлюдники й пустельники перших віків, ці досконалі взірці споглядальної молитви, чергували молитву із земними турботами. Заповідь про невпинну молитву стосується не зовнішньої молитви, що виражається певними словами і положенням тіла, а внутрішньої, молитви духом, за словом апостола (Еф. 6:18). Невпинно молиться той, хто у своєму дусі невпинно зберігає молитовний настрій, хто й серед земних робіт частіше підносить розум і серце до Бога, а особливо починає і закінчує роботи молитвою, хто всі свої справи спрямовує до слави Божої і життя будує згідно з волею Божою. Святитель Іоанн Златоуст пише: «Не кажи мені, що для людини, зайнятої справами, неможливо проводити весь день у молитві. Можливо. У молитві потрібні не стільки звуки, скільки думка, не здіймання рук, а піднесення розуму; не зовнішній вигляд, а внутрішній зміст. Цьому не може перешкодити ніяке місце і ніякий час. Якщо тільки дух твій запалений молитвою, то хоч ти й не схиляєш колін, не здіймаєш рук і не б'єш себе в груди, однак молитва твоя досконала»
