На честь Барської ікони Божої Матері жіночий монастир

Жіночий монастир на честь Барської ікони Божої Матері стоїть у селі Гайове на околиці міста Бара у Вінницькій області й належить до Вінницької єпархії^{3, 4}. Обитель носить ім'я ікони, шанування якої на Поділлі старше за саму громаду¹⁰.

За давнім переказом, від XVII століття Барський образ Божої Матері перебував у чоловічому православному монастирі на Поділлі, зведеному в дрімучому лісі, і зберігався там у дерев'яному храмі¹⁰. Про ікону свідчить літопис Барського чоловічого монастиря за 1723 рік: у головному вівтарі, в особливій ніші під срібнопозолоченою ризою, стояв образ Богоматері з Дитиною Христом на руках, старого візантійського письма, а над ликами - срібні корони й променисте сяйво¹⁰.

Історичний нарис Барського благочиння, спираючись на подільські єпархіальні відомості 1887 року, відносить першу чоловічу обитель тут до середини XVI століття й уважає правдоподібнішою ту версію, за якою вона стояла не в самому місті, а в сусідньому селі Семенки⁵. Після унії 1596 року монастир занепав і, за оцінкою того ж нарису, перетворився на згарище і зник у середині XVII століття⁵; маєтки розореної обителі відійшли єзуїтам, а потім базиліанам^{3, 4}.

22 січня 1715 року базиліани влаштували в Семенках свій монастир⁵. Описи візитацій 1756 і 1760 років показують обитель за товстим дубовим полісадом, з однокупольною церквою святих апостолів Петра і Павла з різаного дубового дерева посередині садиби⁵. Згодом ченці перейшли із Семенків до самого Бара, у приміщення колишнього єзуїтського монастиря⁵.

У 1837 році будівлі Барського монастиря передали православному духовному відомству^{3, 4, 5}. У колишньому базиліанському приміщенні розпочав існування православний Покровський чоловічий монастир, і першим його настоятелем та будівничим був ієромонах Ігнатій, який прибув із Головчинської обителі⁶.

При монастирі з 1845 по 1860 рік діяло духовне училище, де здобували освіту діти подільського духовенства^{3, 4}. 19 грудня 1845 року намісником став ігумен Нектарій (Надєждін), чиїм старанням у Барі розмістили третій і четвертий класи училища й відкрили при монастирі підготовчий курс⁶. Сам він закінчив життя архієпископом Харківським, а його наступник ігумен Кипріан (Павлов) помер від холери 10 липня 1848 року і був похований у саду біля Покровської церкви⁶.

У 1860 році єпархіальне управління перенесло училище до Кам'янця-Подільського, і разом із ним поїхав останній намісник, який поєднував посади ректора училища й ігумена монастиря^{3, 4, 6}.

Останні роки чоловічої обителі були невеселі: від 1870 року в рапортах єпархіальному керівництву йшлося про пияцтво серед ченців і розтрату монастирського майна, і автор нарису пов'язує з цим те, що саме Барський монастир із дев'яти чоловічих обрали для розформування⁶.

Перейменування чоловічого монастиря на жіночий сталося за постановою Святішого Синоду 1881 року; історичний нарис датує рішення 20 червня, а єпархіальна і благочинницька довідки про монастир - 20 липня того самого року^{3, 4, 6}. Причина названа в самій постанові: у Подільській єпархії було дев'ять чоловічих монастирів зі 113 ченцями і лише два жіночі зі 119 черницями, а чимало охочих вступити не могли цього зробити через брак місць^{3, 4, 6}.

Ченців Барського монастиря розселили по інших обителях, а на їхнє місце прийшли сестри з Браїлова: казначея Браїлівської обителі монахиня Мелитина - у званні настоятельки, монахиня Лідія - казначеєю, а з ними ще шість монахинь і п'ять послушниць^{3, 6}. Офіційна передача відбулася 20 вересня 1881 року в присутності священика міста Бара Іоанна Корчинського, і вся готівка обителі складала тоді 46 рублів 49 копійок⁶.

Перше утримання дала Браїлівська обитель: її ігуменя Палладія передала сестрам харчі, пару коней із підводою, дійну корову з телям і близько 40 рублів готівкою⁶. Клопотанням благочинного монастирів архімандрита Євменія (Бельчанського) Барській обителі видали дві прохальні книги, що давали право збирати пожертви по всій єпархії⁶.

5 вересня 1884 року Мелитину призначили намісницею Браїлівської обителі, і Барський монастир очолила монахиня Лідія⁶. Сестри відремонтували Покровську церкву в центральному корпусі та влаштували келії, а 29 жовтня 1884 року освятили на честь святителя Миколая колишню домову церкву святого Афанасія, споруджену ще для духовного училища; так в обителі з'явилася тепла церква для зимової молитви⁶.

У 1887 році Святіший Синод установив загальноцерковне шанування Барської ікони Божої Матері 1 (14) жовтня, у день святкування Покрови Пресвятої Богородиці^{3, 4, 11}. До ювілею образ, який доти стояв у ніші над горнім місцем у вівтарі, вставили в позолочені рами й помістили над царськими вратами, звідки він спускався на стрічках, що скручувалися спеціальним гвинтом⁷.

Саме святкування 1 жовтня 1887 року Синод дозволив окремим рішенням⁷. До обителі призначили хресні ходи з десяти парафій трьох повітів, а напередодні приїхав єпископ Подільський і Брацлавський Донат (Бабинський-Соколов)⁷. За літургією протодиякон зачитав синодальне звернення до обителі, а на малому вході архієрей поклав на ігуменю Лідію наперсний хрест⁷.

У 1908 році черниці збудували величну триярусну дзвіницю; у ті роки в обителі подвизалося близько 150-160 монахинь із усіх соціальних прошарків тодішнього суспільства⁸. Намісницею на час революційних подій була ігуменя Софія (Рачинська), яка народилася 1860 року в селі Талиця, у дворічному віці залишилася сиротою і була взята на виховання до монастиря⁸.

З благословення єпископа Могилів-Подільського Лоллія (Юрьєвського) ігуменя Софія склала 1921 року акафіст Барській іконі Божої Матері, який єпархіальна довідка датує 14 жовтня^{3, 4, 8}. Вона авторка близько десятка акафістів і служби преподобній Олімпіаді⁸.

У 1920 році монастирські приміщення вщент згоріли, залишилися самі стіни, і між 1921 і 1923 роками обитель припинила існування; точна дата закриття невідома, а у відремонтованих будівлях розмістилися районна рада, будинок культури й бібліотека⁸. Ігуменя Софія з чотирнадцятьма сестрами перейшла до монастирських приміщень села Кривохиженці, звідки їх виселили вже 1922 року, а далі - до Галайківців, де сестри жили в печерах; там вона й закінчила життєвий шлях⁸.

У серпні 1941 року Барський Покровський жіночий монастир відновив існування, і до нього повернулися монахині, які після закриття розійшлися хто до Браїлова, хто по домівках, хто по інших селах⁸. Ігуменею стала монахиня Клавдія (Ксенія Олексіївна Горбешко), 1888 року народження з Мурованих Курилівців, яка вступила до монастиря 1900 року, з 1910 по 1923 рік жила в Харбіні, а постриг прийняла 1933 року в селі Сеферовка⁸.

За короткий час сестри відремонтували 15 келій і відновили богослужіння в Покровському соборі та Миколаївській церкві, а громада поповнилася п'ятьма послушницями⁸. З 1944 року обитель очолювала монахиня Мелетина (Марія Іванівна Стеблінова), 1870 року народження, яка просила дозволу монахиням-старушкам дожити віку в їхньому історичному монастирі, а з 1947 року намісницею знову стала ігуменя Клавдія⁸.

У 1948 році влада примусила сестер віддати південний корпус із теплою Миколаївською церквою під будинок культури⁹. Ігуменя Клавдія протестувала письмово, і тодішній єпископ Вінницький і Брацлавський Яків (Заїка) просив «не сполучати в одному монастирському дворі клуб з його музикою, танцями і шумом»⁹. Черниць переселили до великого корпусу, брали з них квартплату, і в них не було ні спільної кухні, ні опалення⁹.

У 1953 році ігуменя Клавдія із сестрами відремонтувала дах і внутрішнє облаштування храму⁹. У дзвіниці влаштували квартири, а 28 серпня 1957 року, на свято Успіння, на монастирську територію заїхало кілька мотоциклів та автомобілів, які гулом моторів перебивали богослужіння⁹. За 19 років існування відновленої обителі тут змінилося 16 священнослужителів⁹.

15 червня 1960 року ухвалили рішення про ліквідацію монастиря і переведення монахинь до Браїлівської Свято-Троїцької обителі⁹. Коли 1962 року закрили і Браїлів, ігуменя Клавдія з монахинями Серафимою, Амвросією, Херувимою та інокинею Гавриїлою купили половину будинку в Барі й забрали туди Барський образ, який переховували до 1990-х років^{3, 4, 9}.

Останньою хранителькою святині була матінка Гавриїла^{3, 4}. У лютому 1994 року вона надіслала телеграму протоієреєві Володимиру Мінаєву в село Дачне на Одещині: «Терміново приїдьте й заберіть ікону на зберігання у свій храм, а коли все затихне, прошу повернути її в монастир, що буде відбудований на честь ікони»¹⁰. У 1999 році святиню привезли до Бара і хресним ходом внесли у Свято-Успенський собор, де встановили в особливому кіоті біля іконостаса^{3, 4, 10}.

У 2002 році митрополит Вінницький і Могилів-Подільський благословив створити в Барі громаду на честь Барської ікони Божої Матері, і на околиці міста почалося будівництво храму блаженної Матрони Московської, довкола якого громада й склалася^{3, 4}. 1 червня 2010 року указом правлячого архієрея храм і землю передали під скит Браїлівського жіночого монастиря, а 19 жовтня того самого року храм блаженної Матрони освятили^{3, 4, 10}.

З 1 жовтня по 31 грудня 2010 року Барську ікону носили хресним ходом по всіх благочиннях Вінницької єпархії^{3, 4}. 12 січня 2011 року урочистим хресним ходом за участю духовенства єпархії образ перенесли зі Свято-Успенського собору Бара до скитського храму, і відтоді там щодня служиться Божественна літургія, перед початком якої сестри й прихожани співають акафіст перед образом^{3, 4, 12}. Того самого року Священний Синод переніс святкування Барської ікони на 1 жовтня нового стилю, і в це свято освятили новозведений корпус для сестер^{3, 4}.

4 червня 2012 року, у день Святого Духа, відбулася урочиста закладка собору на честь Барської ікони Божої Матері з нижнім храмом на честь пророка Іллі^{3, 4}. 20 липня 2012 року Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив: «Благословити відкриття жіночого монастиря на честь Барської ікони Божої Матері в м. Бар Вінницької області» - журнал № 51¹. 1 жовтня 2012 року, у день святкування ікони, першу літургію престольного свята відслужили просто неба, у стінах нижнього храму майбутнього собору⁴.

5 січня 2013 року Священний Синод утворив Могилів-Подільську єпархію, виділивши її зі складу Вінницької та Тульчинської, залишив Барський район у складі Вінницької єпархії й ухвалив, що її архієрей надалі іменується «Вінницький і Барський» - журнал № 18².

До кінця 2016 року нижній храм на честь пророка Іллі був освячений, а для паломників збудований готельний корпус⁹. 1 жовтня 2017 року в обителі відзначили 130-річчя прославлення Барської ікони, а в жовтні того самого року місто приймало першу міжнародну конференцію «Духовні скарбниці Поділля», присвячену цьому ювілеєві та 260-річчю барського Свято-Успенського собору¹¹. 19 вересня 2019 року освятили престол головного храму монастиря¹³.

4 листопада 2022 року старовинний список Барської ікони, який після радянського закриття обителі зберігався в Шаргородському Свято-Миколаївському чоловічому монастирі, привезли спершу до Браїлівської обителі, а того самого вечора - до Барського монастиря^{14, 15, 16}. Правлячий архієрей звершив перед образом молебень і сказав: «Божа Матір повернулась в Свою рідну обитель в цьому старовинному, намоленому і, віримо, чудотворному образі»¹⁶. 12 січня 2023 року, на загальноєпархіальне свято перенесення Барської ікони, образ пронесли хресним ходом від барського Свято-Успенського собору до обителі¹⁷.