Троїцький Іонинський чоловічий монастир

Троїцький Іонинський чоловічий монастир Київської єпархії Української Православної Церкви стоїть у Києві, в урочищі Звіринець¹. Обитель заснована 1866 року як скит при дерев'яній церкві на честь Святої Трійці, зведеній 1864 року, а засновником і першим настоятелем був ієромонах Іона (Мірошниченко), який керував нею до 1899 року; значну пожертву на розбудову дала дружина київського генерал-губернатора княгиня К. Васильчикова, і при монастирі діяли притулок для тридцяти сиріт, школа та лікарня¹.

Майбутній старець народився 1802 року в сім'ї Павла та Пелагеї Мірошниченків, міщан посада Крюкова Кременчуцького повіту Полтавської губернії, і в миру звався Іоанном². Він був послушником преподобного Серафима Саровського й провів при ньому вісім років, а 1836 року преподобний послав його до Брянської Білобережської пустині, де 1843 року він прийняв чернецтво з іменем Іона, а 1845 року був висвячений на ієродиякона². 1851 року отця Іону зустрів київський митрополит Філарет і того ж серпня перевів його до Київського Микільського монастиря; 1858 року він став ієромонахом, а 1860 року перейшов до братії Видубицького монастиря².

У серпні 1872 року отця Іону возвели в сан ігумена, а указом від 17 січня 1886 року призначили настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з возведенням у сан архімандрита². Резолюцією київського митрополита Іоанікія від 9 грудня 1899 року його через старість і хворобу звільнили від управління Свято-Троїцьким монастирем, залишивши настоятелем². Щороку до обителі, яку в народі називали «монастирем отця Іони», приходило близько п'ятисот тисяч прочан³. Старець спочив у ніч з 8 на 9 січня 1902 року — 22 січня за новим стилем, — проживши понад сто років; у схимі він мав ім'я Петро^{2, 3}.

Велика двопрестольна кам'яна церква спочатку мала хрестовокупольну форму з правим приділом на честь ікони Божої Матері «Троєручиця»⁶. Мурований Свято-Троїцький храм звели 1871 року й освятили 1872-го, а 1897 року при ньому влаштували північний вівтар Усіх святих за проектом архітектора В. Ніколаєва, освячений 1900 року^{1, 6}.

Північно-східніше храму підноситься башточка з баштовим годинником, виготовленим у Парижі 1858 року, який працює й досі; коли давня башточка зветшала, у 1990-х роках звели її копію, а в першому ярусі влаштували чайну для парафіян⁸. 1880 і 1896 років благодійники подарували монастирю два великі дзвони — на 350 і на 1 150 пудів, — які розмістили на тимчасовій дерев'яній дзвіниці⁸. Преподобний Іона задумав велику кам'яну дзвіницю, і 1899 року проект архітектора Володимира Ніколаєва затвердили: загальна висота 110 метрів, з них 75 метрів мурування, діаметр в основі 30 метрів, товщина стін першого з чотирьох ярусів 9 метрів, а в товщі стін проектували гвинтову дорогу завдовжки 370 метрів⁸. Оскільки монастир стояв упритул до Звіринецького укріплення, усі муровані споруди належало погоджувати з військовим відомством, і коли про дзвіницю дізналося єпархіальне начальство, будівництво відклали; закладка відбулася аж 1903 року⁸.

1918 року монастирські будівлі зазнали пошкоджень через пожежу від вибуху артилерійських погребів Київської фортеці¹: знесло частину першого й другого ярусів споруджуваної дзвіниці, і про її відновлення вже не йшлося⁴. До 1917 року встигли звести півтора яруса, а в 1920-х споруду розібрали на цеглу; нинішню дзвіницю звели на початку XXI століття — на пам'ять про задум старця і про подаровані йому дзвони⁸.

1927 року обитель закрили, а 1928 року заарештували її настоятеля, архімандрита Ювеналія; після цього спеціальною постановою київської міськради закрили скит при Звіринецьких печерах, а його настоятеля архімандрита Філарета заслали до концтабору^{1, 4}. На території монастиря почергово розташовувалися дитяча колонія, фабричний гуртожиток, склади й майстерні¹. Заради збереження громади її переоформили як церковно-трудову артіль — власний літопис обителі називає її «Труд», а Енциклопедія Сучасної України «Праця», — під уставом якої підписалося 214 насельників, а головою обрали архімандрита Іова^{1, 4}. 1934 року храм остаточно закрили, а архімандрита Іова з кількома десятками ченців, які не бажали залишати обитель, заарештували й вислали до Казахстану^{1, 4}.

З 1942 по 1944 рік монастирське життя ненадовго відновилося під опікою архімандрита Ігнатія^{1, 4}, а 1949 року братію перевели до Києво-Печерської лаври, і територію віддали Ботанічному саду Академії наук¹. Ієромонах Димитріан, не бажаючи залишати обитель, влаштувався двірником у ботанічному саду, оселився в старій годинниковій башті й таємно служив там літургії до своєї смерті 1970 року⁴. 1966 року склеп із нетлінними мощами старця Іони розкрили, а мощі перенесли на Звіринецьке кладовище^{1, 4}.

1991 року обитель почали відроджувати: храм стояв зачинений, богослужіння звершували на паперті, а увійшовши до собору, невелика братія побачила суцільну руїну — без іконостаса, без стелі⁵. 4 жовтня 1993 року нетлінні мощі преподобного Іони перенесли з Звіринецького кладовища до соборного храму, а 22 листопада 1995 року Священний Синод Української Православної Церкви причислив старця до лику святих⁵.

При монастирі діють видавничий відділ, який випускає «Іонинський листок» від 1998 року та молодіжний журнал «Отрок.ua» від 2000 року, і Братство преподобного Іони Київського, засноване 2005 року для допомоги хворим дітям і сиротам¹. У селі Нещерів на Київщині діє Спасо-Преображенський чоловічий монастир: Священний Синод благословив його відкриття 2005 року¹¹, а 2008 року затвердив його намісником намісника Іонинської обителі за сумісництвом¹².

Від 2004 року при монастирі діє громада віруючих із вадами слуху та мовлення: щонеділі тут звершують Божественну літургію із сурдоперекладом, на яку приїжджають глухі й слабочуючі люди з усієї Київщини⁹. 2015 року обитель була серед організаторів першого Всеукраїнського форуму православної нечуючої молоді, учасники якого приїхали з Одеси, Чернівців, Львова, Ужгорода, Білої Церкви та інших міст, а в неділю форуму сповідалися в монастирі¹⁰.

У монастирі перебувають мощі його засновника, ікона Божої Матері «Троєручиця» 1852 року, що належала преподобному Іоні^{1, 7}, велике розп'яття з часткою древа Животворящого Хреста Господнього, фрагмент ікони Пресвятої Богородиці й уціліле кріплення для лампади з іконостаса підірваного Успенського собору Києво-Печерської лаври, а також мощевик із частками мощей преподобних Києво-Печерських⁷.