Константино-Єленинський чоловічий монастир

Константино-Єленинський чоловічий монастир Одеської єпархії Української Православної Церкви стоїть у місті Ізмаїлі на Одещині. Перша документальна згадка про нього, як про архієрейський двір, датується 1864 роком, коли Ізмаїл був у межах Нижньодунайської єпископії Кишинівської єпархії Румунської Православної Церкви^{7, 3}.

З 1864 по 1878 рік Нижньодунайську єпископію з осідком в Ізмаїлі очолював єпископ Мелхиседек. Сайт обителі згадує його клопотання про кошти на утримання історичних пам'яток Ізмаїла і церков у колишній фортеці, сприяння перетворенню ізмаїльської духовної школи на державну семінарію та особисту опіку над семінаристами, а також називає його автором численних історичних, богословських і археологічних праць. Пам'ять про нього лишилася в назві вулиці, на якій стоїть обитель: спершу її звали вулицею єпископа Мелхиседека, згодом Архієрейською³.

За переказом жителів, що його наводить сайт обителі, на місці нинішнього храму стояла дерев'яна церква святого рівноапостольного князя Володимира, яка згодом згоріла³. Мережевий сайт монастиря відносить спорудження цього храму до середини 1860-х років і додає, що 1910 року при правлячому архієреї Кишинівської єпархії, до складу якої тоді входив Ізмаїл, заснували посаду вікарного єпископа Ізмаїльського, а його резиденцію з невеликим числом ченців розмістили при Свято- Володимирському храмі⁵.

З 1918 року румунська єпископія відновила роботу на теренах Ізмаїльського, Кагульського та Аккерманського повітів, а 1923 року її перетворили на єпископію Четатя-Албе - Ізмаїл. Тоді в Ізмаїльському повіті налічувалося три округи і тридцять дев'ять парафій, в Ізмаїлі містилося єпархіальне управління, а місцем перебування архієрейського двору був Константино-Єленинський чоловічий монастир на Архієрейській вулиці³.

1930 року ухвалили рішення про спорудження кам'яного храму; 1935 року будівництво завершили, а 1936 року храм освятили на честь святих рівноапостольних царів Костянтина та Олени. Автором проєкту сайт обителі називає архітектора Улинича, стиль - румунський, план - триконховий, і зазначає, що на архітектурі позначилося перебування міста з 1918 по 1940 рік у складі Румунського королівства³. Енциклопедія Сучасної України подає, що храм побудовано на місці згорілого дерев'яного⁷.

Будівельну комісію очолив єпископ Ізмаїльський Діонісій, який, за словами сайту обителі, зробив значний внесок у зведення нової цегляної церкви на місці старої дерев'яної. Кошти на будівництво виділяла єпископія і жертвувало населення, а коли їх забракло, зробили позику в румунському банку. Неофіційно нову церкву звали «Архієрейською»³.

Історія православ'я в цьому краї, як і історія самої обителі, має, за визнанням її сайту, багато білих плям: відходячи з Ізмаїла, румунські війська забрали з собою всі документи, сподіваючись повернутися, і відомості про монастир збереглися вкрай скупі³.

У 1944-1955 роках Ізмаїл був центром окремої єпархії, і резиденція її правлячого архієрея також містилася при храмі святих Костянтина та Олени⁵. 1962 року монастир закрили, ікони та церковне начиння роздали по різних храмах, а в самому храмі відкрили музей атеїзму^{3, 7}. Шановану храмову ікону Божої Матері «Благоуханний цвіт» передали тоді на зберігання до Спасо-Преображенського собору Болграда³.

За свідченням протоієрея Михаїла, наведеним на сайті обителі, у 1950-х роках при храмі служив архімандрит Сергій (Хіміч), який прийшов до чернецтва під час Другої світової війни; невдовзі його перевели до Покровського собору Ізмаїла, а храм, що залишився без священика, вирішили віддати під музей. Лише через тридцять років, 9 лютого 1992 року, храм знову відкрили, і задзвонив єдиний уцілілий дзвін, який зберігся тільки тому, що зняти його було неможливо³.

2001 року з благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела чоловічий монастир відродили; перша літургія відбулася 27 вересня, у день святкування Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього³. 21 грудня 2001 року Священний Синод Української Православної Церкви, засідаючи у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, журналом № 25 благословив відкриття чоловічого монастиря в місті Ізмаїлі Одеської області¹.

Першим намісником обителі був архімандрит Вісаріон (Буток), який очолював її з вересня 2001 по травень 2002 року, а згодом його перевели до іншої обителі. Він раптово помер 20 березня 2011 року на 46 році життя. 23 березня у Свято-Микільському архієрейському подвір'ї в Мирополлі на Сумщині чин чернечого поховання очолив єпископ Сумський і Охтирський Євлогій у співслужінні кліриків семи єпархій, а попрощатися з покійним прибув єпископ Унгенський і Ніспоренський Петро з Православної Церкви Молдови; поховали архімандрита Вісаріона на території подвір'я⁴.

2004 року ікону Божої Матері «Благоуханний цвіт» повернули з Болграда до обителі^{3, 7}, а 2006 року храм відреставрували^{3, 7}. 2010 року для ізмаїльського образу написали акафіст³.

16 вересня 2014 року Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши рапорт митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, журналом № 54 благословив встановити в межах Одеської єпархії місцеве святкування на честь ікони Божої Матері «Благоуханний цвіт»².

У жовтні 2011 року до обителі повернули євхаристичний набір, на якому служили Божественну літургію до закриття храму 1962 року; його зберіг протоієрей Всеволод Страшевський, який служив в ізмаїльському Свято-Покровському кафедральному соборі в 1961-1966 роках³.

2012 року феодосійський іконописець Михайло Адлер написав вісім нових ікон для кіотів храму, а 2014 року ізмаїльський художник та іконописець Іван Шишман завершив розпис трапезної, серед образів якої є святі покровителі братії обителі³.

У монастирському храмі перебуває також ікона Божої Матері «Всіх скорботних Радість»: напис унизу свідчить, що образ написано коштом громадян Ізмаїла 1891 року³. Енциклопедія Сучасної України згадує в монастирі ще два ковчеги з частками мощей сорока восьми святих⁷.

З 2002 року щороку 27 березня від обителі вирушає хресна хода до Покровського кафедрального собору Ізмаїла і до Ізмаїльської фортеці, на пам'ять про встановлення того ж дня 2002 року біля Свято-Миколаївського храму на території фортеці шестиметрового поклонного хреста, виготовленого й освяченого 2001 року на Соловецьких островах^{5, 6}. З 2003 року хода звершується зі списком Феодорівської ікони Божої Матері, написаним спеціально для цього торжества і збереженим в обителі^{5, 6}.

З 2007 року в обителі щомісяця виходить монастирський листок «Голос обителі»^{3, 7}, а з 2008 року - щорічний настінний календар. При монастирі працюють бібліотека і церковна лавка³.

Серед насельників обителі був монах Василій, у миру Олександр Михайлович Невгомонний, який народився 31 березня 1947 року в місті Бориславі на Львівщині. Він прийшов до монастиря трудником практично від дня його відкриття 2001 року, у квітні 2002 року став послушником, 25 грудня 2002 року був пострижений в іночество з ім'ям Дометіан, а 4 березня 2003 року у малу схиму з ім'ям Василій. Багато років ніс послух свічкаря, і саме з нього починалося для прибулих відвідання обителі. Помер 8 вересня 2018 року на 72 році життя⁸.

2020 року в обителі відкрили кімнату для занять із дітьми, які мають церебральний параліч⁹. Роком раніше, у межах єпархіальної великодньої благодійної акції «Світлі справи в світлий день», братія обителі відвідала туберкульозне відділення ізмаїльської інфекційної лікарні¹⁰.

У віданні обителі перебуває каплиця святого благовірного князя Димитрія Донського на міському кладовищі⁵.