Троїцький Межиріцький чоловічий монастир

Троїцький Межиріцький чоловічий монастир стоїть у селі Межиріч Острозького району на Рівненщині, при східному відтинку оборонного валу давнього містечка, і належить до Рівненської єпархії Української Православної Церкви⁵. Його подвір'я й донині має вигляд невеликої фортеці: мурована Троїцька церква, келійні корпуси, надбрамна дзвіниця та господарський будинок стоять усередині оборонних мурів завдовжки 482 метри по зовнішньому боці й заввишки від 5 до 8 метрів, із чотирма шестикутними двоярусними баштами по кутах^{4, 6}.

Писемна історія Межиріча починається з грамоти великого князя Вітовта 1396 року, де село названо серед підтверджених володінь князя Федора Острозького^{1, 5, 6}. Засновником обителі вважають Івана Васильовича Острозького (1427-1465), який на місці давнішої дерев'яної церкви звів мурований комплекс у 1453-1460 роках^{4, 6}. Троїцьку церкву дослідники датують початком XVI століття, близько 1521 року^{1, 4}, а 12 березня 1523 року князь Костянтин Іванович Острозький наділив монастир землями та прибутками^{1, 4, 6}; згадано його й у заповіті Іллі Острозького 1539 року¹. Місцеві перекази пов'язують появу чернечого життя в Межирічі ще з XIII століттям, добою монгольської навали, проте документально ця традиція не підтверджена^{1, 6}.

На початку XVII століття доля обителі змінилася. Князь Януш Острозький, прийнявши католицтво, 1603 року перебрав права власності на Межиріч, дістав від Сигізмунда III Вази магдебурзьке право і до 1610 року перебудовував комплекс на фортецю⁶; келійні корпуси й оборонні мури постали в 1606-1610 роках^{4, 6}. Актом від 28 червня 1612 року монастир передано францисканському орденові разом із землями над Вілією, садами, пасікою та десятиною з семи маєтків^{4, 6}. Власний сайт обителі додає, що при передачі храм перейменували на честь архангела Михаїла¹.

Під час війни 1648-1657 років містечко зайняли козаки, а польські загони Домініка Заславського не змогли його відбити; пожежі знищили монастир і панську резиденцію, а поселення назавжди втратило міський статус⁶. На початку XVIII століття кляштор був у занепаді, відбудову розпочали в середині століття⁶, і тоді ж п'яту башту перебудували на триярусну дзвіницю з бароковою банею¹. Пожежа 14 листопада 1854 року пошкодила бані, ікони, перекриття й дерев'яні конструкції; перед тим монастирська бібліотека налічувала близько 1900 книг⁶, а кошти на направу ченці знайшли⁴.

1866 року, після польського повстання 1863 року й посилення імперської релігійної політики, католицький монастир було скасовано^{1, 4, 6}. Храм прийняв священник Костянтин Червінський, освятивши головний Троїцький престол 13 листопада 1866 року⁶; ченцям, яких виселяли, запропонували вибір - виїхати з річною пенсією 100 карбованців або залишитися в імперії на 60⁴. Бічні престоли освятили 1868 року - правий, архангела Михаїла - і 1869 року - лівий, апостолів Петра і Павла¹. Стінопис близько 1900 року виконала майстерня Єрмакова за ескізами розписів Васнецова і Нестерова у Володимирському соборі в Києві^{1, 4}.

Пожежа 1913 року пошкодила господарські будівлі, північний корпус і одну з башт⁴. Перша світова війна, бої 1918-1920 років і прикордонне становище містечка в 1921-1939 роках, коли для в'їзду потрібен був окремий дозвіл, підірвали господарство обителі й зменшили потік прочан^{4, 6}. У 1929-1934 роках тривала судова суперечка з католиками, вирішена на користь православної громади на підставі свідчень про православне походження храму⁴; ще під час процесу, від 1925 року, тодішній настоятель Стефан Рихлицький шукав кошти на перебудову, яка зняла б із храму католицькі архітектурні риси⁶. На початку 1930-х років інженер Є. Сенницький виконав точні обміри - 21 таблиця планів і розрізів⁴.

За радянського часу храм залишався діючою зареєстрованою парафією⁴. Настоятель Володимир Бобровницький, який служив тут від 1944 року понад чотири десятиліття, не раз відводив спроби церкву закрити⁴. У 1950-х роках будівлі обміряв Г. Логвин⁴; 1963 року комплекс внесли до пам'яток архітектури державного значення, 1967 року львівська реставраційна майстерня провела докладні дослідження й часткову реставрацію^{4, 6}, а від 1981 року монастир належить до Острозького державного історико-культурного заповідника⁴.

1991 року рішенням Рівненської обласної державної адміністрації на місці діючої парафії знову постав чоловічий монастир⁴, і 16 серпня того ж року тут прийняли постриг перші насельники^{3, 6}. Другий келійний корпус зайняли 1992 року, 1993 року в північному корпусі освятили церкву на честь ікони Божої Матері «Виховання», а 1994 року при обителі відкрилося духовно-пастирське училище^{1, 6}; відкриття училища підтверджує й церковна хроніка³. У 2021 році громада відзначила тридцятиріччя відродження монастиря³. Престольні свята обителі - День Святої Трійці, дні архангела Михаїла та апостолів Петра і Павла². На стінах храму збереглися п'ять мармурових плит із написами про фундатора⁴.