На честь ікони Божої Матері "Усіх скорботних Радість" Старобільський жіночий монастир

Обитель у Старобільську на Луганщині заснувала 1849 року вдова штабс-капітана Анна Іванівна Булич: продавши родовий маєток, вона купила на південній околиці міста занедбану садибу й відкрила в ній притулок для престарілих удів та сиріт із родин духовенства¹. У 1851 році в притулку освятили домову церкву¹. Коли кошти Анни Булич вичерпалися, за її клопотанням 1862 року притулок перетворили на жіночу громаду монастирського типу, а 1863 року саму засновницю постригли в рясофор з іменем Ангеліна й поставили керівницею громади¹.

У 1863-1870 роках у садибі громади збудували зимову церкву Святої Трійці з приділом Преображення Господнього та прилеглими келіями, а 1886 року громаду перетворили на монастир¹. Великий кам'яний храм на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість», з приділами в ім'я Нерукотворного Образа Спаса праворуч і святителя Миколая Мирлікійського ліворуч, зводили у два етапи - в 1871-1873 та 1894-1899 роках¹; регіональне дослідження архітектурної спадщини Старобільщини зазначає, що головний храм монастиря будували 28 років³. Ті самі присвяти - Святої Трійці, Преображення Господнього, Нерукотворного Образа і святителя Миколая Мирлікійського - повторюються серед престольних свят, які перелічує сама обитель². Двоярусну надбрамну дзвіницю 1870 року втрачено¹.

За тим самим дослідженням, у 1890 році в монастирі було 300 монахинь, не рахуючи послушниць, а під час Першої світової війни тут відкрили лазарет для тифозних поранених солдатів, за якими відмовилися доглядати лікарі³.

Сайт обителі відносить її закриття до 1918-1922 років¹; те саме дослідження датує розгін громади 1924 роком і додає, що частина сестер загинула або опинилася серед заарештованих³. Перед війною тут утримували польських військовополонених, а після війни на території розмістили військові частини¹.

Відродження монастиря почалося 1992 року: спершу Церкві повернули церкву Святої Трійці з келіями, а потім і решту споруд¹; наступного року, як пише те саме дослідження, обитель знову почала діяти³. У 1999 році розпочали ремонт головного храму¹.

У 2013 році серед святинь обителі її власний сайт називав шановану ікону Божої Матері «Усіх скорботних Радість»⁴. Того ж року, 5 січня, Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши реорганізацію церковного управління в межах Луганської області, відніс Старобільський район до складу Сєверодонецької єпархії, а її єпархіальному архієреєві належало й надалі іменуватися «Сєверодонецький і Старобільський»⁵.