На честь рівноап. Марії Магдалини жіночий монастир

Білоцерківський жіночий монастир на честь рівноапостольної Марії Магдалини належить до Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви і стоїть на вулиці Шкільній у Білій Церкві; богослужіння в обителі звершують церковнослов'янською мовою⁴. Монастир розташований на Зарічі — у правобережній частині міста, неподалік від річки Росі¹.

Обитель виросла з парафіяльного храму. Ще за життя графиня Олександра Василівна Браницька (Енгельгардт) дала обітницю збудувати дванадцять православних церков, і одну з них — кам'яний храм рівноапостольної Марії Магдалини — заклала на Зарічі за благословенням святителя Філарета (Амфітеатрова)^{1, 3}. Місце обрали тому, що в середині XIX століття тут проходив жвавий торговий і паломницький шлях до переправи через річку і далі через центр міста на Київ¹. За заповітом графині храм добудовували її сини, попри власне католицьке віросповідання¹. Освячення відбулося 13 червня 1843 року, і звершив його той самий святитель Філарет³.

1859 року при храмі відкрили другу в Білій Церкві і в усій Київській губернії православну церковно-парафіяльну школу — з окремим приміщенням, штатом учителів і чіткою навчальною програмою; працями настоятеля Преображенського собору протоієрея Петра Лебединцева¹. У середині 1860-х років настоятелями храму були протоієрей Петро Орловський, колишній настоятель Кирилівської церкви в Києві, у якій за нього знайшли фрески XII століття, і Симеон Левицький, батько письменника Івана Нечуя-Левицького¹. Біля церкви протоієрей Петро Лебединцев поховав свою дружину Олександру, і надгробок зберігся¹.

1899 року храм розширили, добудувавши бокові галереї³. У 1920-х роках із канонічною громадою парафії в ньому сусідили автокефалісти й «обновленці», а в 1930-х роках церкву відвідувало багато духовенства, що відбувало в місті заслання¹. 1938 року храм закрили, але вже 1941 року передали парафіяльній громаді, і відтоді він більше не закривався^{1, 3}. У 1987—1990 роках споруду капітально відремонтували й наново розписали¹.

Чернече життя почалося наприкінці XX століття. 1994 року заснували Білоцерківську єпархію, і в ній постало питання про монастирі³. 1996 року при храмі почали зводити стіни майбутньої обителі¹, а рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 15 квітня 1997 року було надано благословення відкрити жіночий монастир на базі парафії рівноапостольної Марії Магдалини³. Через два місяці, 15 червня, на свято Святої Трійці, прибули перші три насельниці³; того ж року обитель офіційно відкрилася, а перший чернечий постриг звершили 1999 року¹.

Життя обителі влаштоване навколо щоденного кола богослужінь: щочетверга і щонеділі на вечірніх богослужіннях сестри соборно читають акафісти — рівноапостольній Марії Магдалині та Богородиці перед іконою «Всіх скорботних радість»³. Насельниці несуть послух на кліросі, в просфорні й швейній майстерні, вирощують городину, доглядають квітники й готують трапезу; частина обов'язків постійна — регент, уставниця, келар, економ, ризнична, вівтарниця, свічниця³. При монастирі діє православно-духовна бібліотека³. Станом на 2014 рік в обителі трудилися дванадцять черниць³.

Серед святинь монастиря — ікона рівноапостольної Марії Магдалини з часточкою мощів святої, ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» та «Іверська»³. Окремо відзначають великий образ Спасителя, установлений у храмі на згадку про скасування 1861 року кріпосного права².

Обитель має два престольні свята — день пам'яті рівноапостольної Марії Магдалини 4 серпня і Неділю жінок-мироносиць³. 28 жовтня 2018 року Божественну літургію в монастирі очолив Предстоятель Української Православної Церкви⁵. 4 серпня 2024 року на престольне свято звершили урочисту Літургію, після якої відбулася хресна хода⁶, а 12 січня 2025 року в обителі провели вечір різдвяних піснеспівів: проспівали тридцять дві колядки, і в славленні взяли участь дитячі колективи⁷. Будівництво монастиря триває¹.