Успенський чоловічий монастир

Успенський чоловічий монастир Одеської єпархії Української Православної Церкви стоїть у Монастирському провулку в Одесі². Він виріс із архієрейського подвір'я: 1815 року з ініціативи митрополита Кишинівського і Хотинського Гавриїла (Банулеско-Бодоні) в маєтку молдовського поміщика О. Теутула влаштували подвір'я Кишинівської митрополії, і невдовзі при ньому з'явилася перша чернеча громада — за розпорядженням митрополита для догляду за садом сюди прибули з Сахарнянського Свято-Троїцького монастиря чернець Пафнутій і четверо послушників¹.

1820 року заклали кам'яну церкву на честь Успіння Божої Матері, але через брак коштів будівництво припинили. Датою заснування монастиря вважають 1824 рік, коли призначили першого настоятеля — законовчителя Рішельєвського ліцею архімандрита Феофіла (Фінікова)¹. 1825 року за архімандрита Палладія Свято-Успенський храм освятили, наступного року коштом одеських купців Харламових розпочали зведення церкви з дзвіницею на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело», яку освятили 1834 року за настоятельства архімандрита Порфирія (Успенського); тоді ж збудували готель для приїжджих — нині ця будівля належить Одеській духовній семінарії¹. 200-річчя заснування обителі Церква відзначила 29 вересня 2024 року, коли Божественну літургію в монастирі очолив Предстоятель Української Православної Церкви⁴.

1880 року за архієпископа Херсонського і Одеського Платона (Городецького) відкрили друге вікаріатство: вікарні єпископи мали перебувати в Одеському Успенському монастирі й бути його настоятелями. Братія тоді складалася з архімандрита, скарбника, шести ієромонахів, чотирьох ієродияконів, двох паламарів, проскурника, ключника і чашника¹. 1896 року за заповітом благодійниці Д. Харламової в монастирі звели церкву на честь святителя Миколая і мучениці Олександри¹.

1922 року обитель ліквідували: усі храми спустошили й закрили, а братські корпуси перетворили на житлові будинки; 1936 року Успенський храм підірвали¹. Відродження почалося 1942 року, коли відкрилися церкви Живоносного джерела і святителя Миколая; оскільки Успенський храм було знищено, церкву Живоносного джерела освятили на честь Успіння Божої Матері¹. 1949 року в монастирі влаштували літню патріаршу резиденцію — звідси й назва «патріарший», а 1965 року сюди перенесли резиденцію правлячого архієрея Одеської єпархії, який водночас був священноархімандритом обителі¹.

У 1960—1964 роках в обителі ніс чернечий послух преподобний Кукша (Величко)¹. Він прибув сюди із закритого 1960 року монастиря в селі Хрещатик на Буковині, куди перевівся з Почаївської лаври, і від перших же днів зібрав навколо себе безліч людей, що шукали старця³. 1962 року майбутній Предстоятель Української Православної Церкви митрополит Володимир (Сабодан), виконуючи благословення старця, у липні прийняв священний сан, а 26 серпня — чернечий постриг³. Через тридцять років після кончини преподобного, 1994 року, знайшли його нетлінні мощі, і урочистості прославлення очолив саме митрополит Володимир, восприємником якого в постригу був преподобний Кукша⁴. Відтоді 29 вересня, у день пам'яті святого, Літургію в обителі звершує Предстоятель: 2023 року вона відбулася в храмі на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», і вшанувати пам'ять святого прибули тисячі вірян⁵. Щоденне ранкове правило братії починається з молебню перед ракою з мощами преподобного³.

За останні десятиліття обитель перебудувалася. 1992 року монастир і патріарша резиденція набули сучасного вигляду, 1998 року заклали новий собор на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело», 1999 року звели ігуменський корпус і покої намісника, 2003 року відреставрували Микільську церкву, 2008 року освятили надбрамний храм і дзвіницю на честь святих мучеників Бориса і Гліба, а 2021 року завершили п'ятиповерховий готель для прочан і відреставрували патріаршу резиденцію¹. Нижній храм нового собору освятили 2009 року і присвятили преподобному Кукші; сам собор має бокові вівтарі на честь великомученика Георгія Побідоносця і мученика Агафангела³.

Обитель виявилася насінням для інших монастирів Одеської митрополії: Пантелеїмонівський, Іллінський і Константино-Єленинський чоловічі монастирі мали серед перших членів братії насельників Успенського, а Іверський монастир починався як його скит; скитом обителі свого часу була і Свято-Покровська громада в Маринівці³. Число братії зросло з двадцяти-тридцяти насельників на початку 1990-х років приблизно до ста³; станом на 2022 рік енциклопедія називає вісімдесят осіб, більшість із них у священному сані¹.

Головні святині монастиря — шанована ікона Божої Матері «Годувальниця» кінця XVII століття, ковчеги з мощами апостола Андрія Первозваного та багатьох святих і рака з мощами преподобного Кукші Одеського¹. 10 жовтня 2025 року в обителі звершили постриг насельника у велику схиму, і новопострижений дістав ім'я Кукша — на честь того самого святого⁶.