На честь Корсунської ікони Божої Матері жіночий монастир

Жіночий монастир на честь Корсунської ікони Божої Матері стоїть у селі Корсунка поблизу Нової Каховки на Херсонщині. Його заснування пов'язане з рухом старообрядців, які прагнули відновити канонічне єднання з Православною Церквою на правах єдиновір'я: стародубський чернець Никодим клопотався про рукопокладення для одновірців, а розпочату ним справу довів до кінця інший стародубський чернець Іоасаф, який і став засновником обителі^{1, 2}.

26 серпня 1785 року імператриця Катерина II через князя Потьомкіна дозволила старообрядцям оселитися в Таврії й збудувати власний монастир^{1, 2}. У 1787 році за розпорядженням Потьомкіна в урочищі «Карай Дубина» біля Великої Знам'янки почалося будівництво, а 31 грудня 1787 року таврійський єпископ Амвросій видав архімандриту Іоасафу грамоту на новозбудовуваний монастир¹.

18 жовтня 1791 року катеринославська консисторія затвердила Іоасафа настоятелем, а ченців Дорофія та Серапіона висвятили відповідно на ієромонаха та ієродиякона^{1, 2}. Ще 1790 року збудували першу, дерев'яну церкву на честь Корсунської ікони; 1792 року вона згоріла, а 1795-го на її місці постала нова церква з приділом на честь святителя Іоанна Золотоустого, тоді ж монастирську каплицю перетворили на Миколаївську церкву^{1, 2}.

У 1796 році віддаленість від Дніпра й брак прибережного лісу спонукали Іоасафа просити про перенесення обителі; 5 квітня 1796 року імператорським указом дозволили переселення в урочище «Фролове» біля Берислава, з наділенням, як і на старому місці, 3 000 десятин землі¹. Указом Таврійського обласного правління від 14 березня 1797 року цю ділянку - разом ще з 2 447 десятинами 775 квадратними сажнями угідь, визнаних непридатними, - остаточно передали монастиреві, а 9 жовтня 1797 року братія переселилася туди, на місце нинішньої Корсунки^{1, 2}.

У 1802 році коштом сусіднього поміщика Дмитра Куликовського, з родинним склепом під нею, звели невеликий кам'яний храм на честь великомученика Димитрія Солунського^{1, 2, 3}. У 1803 році, за благословенням херсонського й таврійського єпископа Афанасія, будівничий обителі архімандрит Іоасаф завершив і освятив п'ятиглавий кам'яний собор на честь Корсунської ікони, а 1804 року освятили трапезну церкву на честь святителя Михаїла Синадського^{1, 2}.

На правах єдиновір'я обитель існувала до 1848-1849 років, коли після доповідей архієпископа Інокентія синодальні укази перевели її на становище звичайного монастиря першого класу під безпосереднім управлінням єпархіального архієрея, з намісником на чолі^{1, 2}. У 1857 році за версту від монастиря звели нову кладовищенську церкву на честь Воскресіння Христового, яку освятив херсонський архієпископ Димитрій^{1, 3}. У 1863 році, після поділу 1860 року Херсонської й Таврійської єпархій, синодальний указ передав монастир у відання Таврійської єпархії¹.

У 1882 році в настоятельському корпусі влаштували Миколаївську церкву; у 1888-1889 роках збудували нову трапезну церкву на честь святителя Інокентія Іркутського, а 1891 року - нову кам'яну дзвіницю заввишки 38 метрів (18 сажнів), для якої наступного року відлили дев'ять дзвонів^{1, 2, 3}. До 1917 року серед найбільш шанованих монастирів Херсонської єпархії називали Корсунський і Бізюківський чоловічі та Благовіщенський жіночий².

Засновник і перший настоятель, архімандрит Іоасаф, помер 25 вересня 1808 року в Москві, куди їздив збирати пожертви, і був похований на єдиновірському кладовищі; другий настоятель, архімандрит Кирило, керував обителлю 16 років і помер 6 вересня 1826 року, його поховали за вівтарем собору^{1, 2}. Третій настоятель, архімандрит Тихон, очолював монастир 14 років; за його правління з обителі викрали 42 000 асигнаціями господарських сум, а через півроку після цієї події, 23 вересня 1840 року, він помер і був похований поряд зі своїм попередником^{1, 2}.

У липні 1848 року благочинним монастиря деякий час був ігумен Кизилташської кіновії священномученик Парфеній^{1, 3}. У 1897-1900 роках на спокої в обителі перебував звільнений на покій єпископ Володимир (Шимкович); згодом він став митрополитом Воронезьким і Задонським і помер 1926 року¹.

14 березня 1918 року архієпископ Таврійський і Сімферопольський Димитрій (Абашидзе) повідомляв Патріарха Тихона, що більшовики «пограбували і цілком розорили багатий Корсунський монастир у Дніпровському повіті»¹. Під час громадянської війни обитель відіграла роль у формуванні Каховського плацдарму й не раз ставала фортецею то для однієї, то для іншої з ворожих сторін; заходили сюди й махновці, що грабували монастирське господарство^{1, 2}.

У жовтні 1920 року в Дніпровському повіті остаточно встановилася радянська влада, яка забрала в монастиря землю; 1930 року на ній організували радгосп «Перемога революції», що згодом увійшов до заповідника «Асканія-Нова» - туди відійшло 268 гектарів колишньої монастирської землі¹. У 1922 році під приводом боротьби з голодом на Поволжі з монастиря вилучили церковні цінності; тоді ж спалили монастирську бібліотеку, у якій зберігалися 17 давньоруських і сербських рукописів XIV-XVIII століть, а слід головної святині обителі, Корсунської ікони, загубився й донині невідомий^{1, 2}.

Тоді ж розібрали дві готелі за монастирською огорожею й архієрейський будинок, зведений за особистим проєктом архієпископа Таврійського Гурія (Карпова), нині прославленого Церквою в лику святих; матеріал використали для потреб заповідника¹. У 1955-56 роках розібрали й сам монастирський собор Корсунської ікони; приблизно тоді ж на каплицю великомученика Димитрія Солунського надбудували водонапорну вежу, а родинний склеп Куликовських під нею засипали^{1, 3}.

У 1947 році в колишніх монастирських будівлях розмістили дитячий будинок, а з 1969 року - школу соціальної реабілітації неповнолітніх правопорушників, звичаї якої описано в повісті Олеся Гончара «Бригантина»⁴. У 1999 році священник Костянтин Лобанов домігся від адміністрації школи передання колишньої трапезної церкви для відновлення богослужінь і провів там перші ремонтні роботи^{1, 2, 3}.

У 2003-2005 роках при відроджуваному храмі послідовно служили кілька священників: Леонід Тимошенко (до березня 2003 року), протоієрей Віктор Гаврилюк, Олег Янюк (липень-серпень 2004 року) та Ілля Болога (з квітня 2005 року)^{1, 2}. 26 червня 2008 року, отримавши дозвіл на розкопки, тодішній настоятель храму біля апсиди зруйнованого собору розпочав пошук поховань настоятелів початку XIX століття; невдовзі віднайшли останки архімандритів Кирила та Тихона¹. 5 жовтня 2008 року чин перезахоронення очолив єпископ новоутвореної Новокаховської єпархії Іоасаф, чернече ім'я якого збігається з ім'ям засновника обителі¹.

9 вересня 2009 року, на подання того ж єпископа Новокаховського і Генічеського Іоасафа, Священний Синод Української Православної Церкви благословив відкриття жіночого монастиря на честь Корсунської ікони Божої Матері в селі Корсунка - журнал № 48 того засідання^{3, 5}. У жовтні 2012 року монастир відзначив 225 років від заснування².