Іоанно-Предтеченська чоловіча община

Іоанно-Предтеченська чоловіча община — чернеча громада Черкаської єпархії Української Православної Церкви на честь Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна. Вона живе в селі Стеблів Корсунь-Шевченківського району на Черкащині, при Вознесенському храмі, що стоїть на крутому березі річки Рось^{1, 2}.

Ченців при цьому храмі згадано щонайменше з жовтня 2020 року. 11 жовтня того року архієпископ Черкаський і Канівський Феодосій відвідав Вознесенський прихід, де його зустріли настоятель храму, парафіяльне духовенство і насельники чоловічої чернечої общини при храмі; владика сказав слово настанови чернечій братії й освятив нову парафіяльну трапезну^{2, 3}.

Черкаська єпархія в січні 2025 року писала, що громаду було засновано 2022 року з благословення митрополита Черкаського і Канівського Феодосія⁴.

Храм, при якому вона живе, має свою передісторію. На високій скелі над Россю, де він тепер стоїть, півтора століття тому стояла інша церква: у XIX столітті в ній служили священиками дід і батько письменника Івана Нечуя-Левицького, а мати водила туди майбутнього прозаїка малим на молитву. Ту дерев'яну церкву спалили 1923 року⁵.

Пам'ять про неї — у народних переказах і музейних експонатах — зберігали жителі Стеблева і насамперед покійний директор літературно-меморіального музею Івана Нечуя-Левицького Сергій Хаврусь⁵. Коли 2009 року під нову церкву копали котлован, у фундаменті спаленого храму знайшли металеву капсулу, а в ній — писаний рукою священиків Семена і Стефана Левицьких лист про те, що ту церкву було закладено 1853 року; капсулу й документ передали до музею⁵.

Нову церкву споруджували п'ять років за проектом митрополита Черкаського і Канівського Софронія: у неї немає звичних для споруди кутів, стіни плавно переходять овалами та закругленнями⁵. Звели її заходами протоієрея Миколая Прикотенка, який доти збудував у Стеблеві Спасо-Преображенський храм, що став основою тамтешнього жіночого монастиря^{5, 6}.

Перше богослужіння в новозбудованому храмі відбулося в день святителя Миколая 2014 року, і очолив його благочинний Корсунь-Шевченківського округу протоієрей Іоанн Налапко⁵. 17 травня 2015 року уставний чин освячення храму звершив митрополит Софроній⁶.

Могили діда й батька письменника лишилися при церкві: вони доглянуті й розташовані біля вівтарної стіни⁵. 26 березня 2021 року, по завершенні Літургії Передосвячених Дарів у цьому храмі, архієпископ Феодосій звершив панахиду за священницьким родом Івана Нечуя-Левицького, який народився у Стеблеві 1838 року⁷.

Храм громади став місцем великопісних говінь Корсунь-Шевченківського благочиння: священнослужителі округу сповідалися й соборно причащалися тут 26 березня 2021⁸, 1 квітня 2022⁹ і 31 березня 2023 року¹⁰. 3 квітня 2024 року вікарій єпархії та благочинний у справах монастирів єпископ Корсунь-Шевченківський Антоній звершив у храмі громади Літургію Передосвячених Дарів для двох благочинь — Корсунь-Шевченківського і Канівського; того дня соборно причастилися близько сорока священнослужителів¹¹.

17 січня 2024 року, у свято Собору сімдесяти апостолів, братія громади молилася за Літургією в сусідньому Спасо-Преображенському Стеблівському жіночому монастирі разом із настоятелькою і сестрами тієї обителі¹².

Одним із братів громади був архідиякон Феогност (Миколенко). Він народився 1970 року в Стеблеві, мав добрий голос і музичний слух та опанував гру на різних музичних інструментах; з 1993 року став пономарем Спасо-Преображенського храму Стеблева, співав у церковному хорі й одинадцять років брав участь у парафіяльному житті⁴.

У 2004 році він прийняв чернечий постриг з ім'ям Феогност, після чого митрополит Черкаський і Канівський Софроній звершив над ним дияконську хіротонію; далі він узяв на себе послух будівництва Спасо-Преображенського Стеблівського жіночого монастиря, а з 2009 року був штатним кліриком Вознесенського храму й, живучи на його території, працював над благоустроєм⁴.

Коли громаду засновано, архідиякон Феогност вступив до числа її братії⁴. 22 січня 2025 року в тому ж Вознесенському храмі вікарій Черкаської єпархії архієпископ Золотоніський Іоанн звершив чин погребіння спочилого клірика, і тіло поховали на храмовому кладовищі⁴; 1 березня, у сороковий день, там звершили заупокійні богослужіння, а духовенство помолилося біля його могили¹³.