Вознесенський чоловічий монастир

Вознесенський чоловічий монастир Луганської єпархії постав у селі Хороше Слов'яносербського району на Луганщині, при старому кам'яному храмі, головний престол якого освячений на честь Вознесіння Господнього^{1, 3}.

Місцевість села була давнім запорозьким займищем і старожитною козацькою маєтністю, а 1756 року її віддали в повне розпорядження православним переселенцям-волохам, що прийшли на ці землі². Наприкінці 1774 року жителі слободи Хороший Яр просили в преосвященного Аггея, єпископа Бєлгородського, дозволу й благословення побудувати в себе церкву в ім'я священномученика Ігнатія Богоносця, і 1775 року церкву заклали².

Далі будівництво спинилося на роки. У рапорті від 26 жовтня 1782 року Бахмутське духовне правління писало преосвященному Никифору, архієпископу Слов'янському і Херсонському, що дерев'яна церква й донині не добудована, не обшальована й не покрита як належить, від дощів у ній така теча, що правити богослужіння неможливо, а місцевий священник Григорій Славгородський, збіднівши, просив перевести його на інше місце².

За сповідними розписами 1782 року в шанці Хорошому Яру налічувалося 145 приходських дворів, а в них 412 чоловіків і 372 жінки². Рапорт і перші розпорядження єпархіального начальства подіяли: щоб утримати в себе священника й зберегти самостійну парафію, слобожани негайно взялися до робіт, а навесні 1783 року азовська влада подала преосвященному Никифору план на підцерковну землю для причту².

3 серпня 1784 року духовне правління доповіло, що церква цілком споруджена, покрита ґонтом, вимощена дерев'яним помостом і оздоблена до освячення; 10 серпня видали благословенну грамоту та освячений антимінс, а 16 вересня 1784 року бахмутський протопоп Петро Расевський соборно освятив у слободі Хорошому Яру нову дерев'яну церкву в ім'я священномученика Ігнатія Богоносця й відкрив у ній богослужіння^{2, 3}.

Та перша церква не збереглася⁴. Після того як стара будівля цілком згоріла в пожежі, 1910 року коштом парафіян звели новий храм із пісковику - трипрестольний, освячений на честь Вознесіння Господнього, з приділами в ім'я священномученика Ігнатія Богоносця та в ім'я пророка Іллі^{3, 4}.

У 1930-х роках парафію закрили, а дзвіницю храму зруйнували за наказом місцевої влади^{3, 5}.

Громада відродилася під час окупації 1942 року й зайняла порожню будівлю церкви; офіційно парафію зареєстрували 10 листопада 1944 року у складі 412 осіб⁵. Богослужіння правили до жовтня 1965 року, після чого храм закрили через фінансову неспроможність громади⁵.

Близько двадцяти років будівля стояла без ужитку, і аж 1985 року її передали місцевому радгоспові під склад - вона служила зерносховищем і складом добрив, а на дев'яності роки її навіть планували знести^{3, 5}. 27 листопада 1989 року громаду зареєстрували знову, і Вознесенський храм повернули їй⁵.

З-поміж священнослужителів храму відомі А. Щербиновський, згаданий на 1912 рік, Олексій Нікольський - на 1 січня 1925 року, Іоаким Шепелєв - з 1942 року, Онисим Лобода - з 10 листопада 1944 року, далі Андрій Тишкін, Іоанн Лисов, Михайло Сахновський, Василь Греков, Іоанн Рубанов, Дмитро Виноградський і Микола Кораблєв, що змінювали один одного між 1946 і 1950 роками, та Ілля Дорда, який служив із серпня 1956 до жовтня 1965 року⁵.

У вересні 2006 року за благословенням правлячого архієрея в селі Хороше створили Вознесенський чоловічий монастир, і Луганська єпархія так само відносить початок чернечого життя на цьому місці до 2006 року^{3, 6}. Того року за благословенням митрополита Іоанникія (Кобзева) до села приїхали вісім ченців, щоб будувати тут обитель: Вознесенський храм був тоді діючий, але без дзвіниці, а навколо нього стояв тільки зарослий травою пустир³. Згодом братія звела на старому храмі дзвіницю³.

Каплицю над джерелом великомучениці Параскеви П'ятниці в Міусинську зруйнували ще за радянської влади, і невдовзі зруйнували й саму міусинську церкву⁷. Відбудову каплиці пощастило поновити аж восени 2004 року: 4 жовтня собор духовенства освятив баню і хрест, а 10 листопада новозведену каплицю урочисто освятили - ікону святої Параскеви зі старої каплиці берегли для цього тридцять років⁷.

2008 року міусинський храм і святе джерело передали під скит Вознесенської обителі в селі Хороше⁷. У 2012 році джерело вже перебувало під опікою братії монастиря, у храмі при джерелі поновилися богослужіння, а ковчег із часткою мощей святителя Миколая Чудотворця постійно перебував в обителі⁸.

Головною святинею храму в селі Хороше вважали Ченстоховську ікону Божої Матері⁵. Обитель зберігала також Дубовичську ікону Пресвятої Богородиці, частку Древа Животворящого Хреста Господнього і частку мощей святителя Миколая⁹. Дубовичський образ дістав назву від села Дубовичі на Чернігівщині, де відомий з XVI століття; за радянської влади благочестива родина сховала від комуністів близько шістнадцяти ікон з панського маєтку, серед них і цей, згодом ікона тимчасово перебувала в Києві, а перед смертю власник заповів передати її до монастиря¹⁰.

17 серпня 2012 року ковчег із часткою мощей святителя Миколая з Вознесенського монастиря Луганської єпархії принесли до Свято-Миколаївського кафедрального собору Дніпродзержинська, звідки він вирушив храмами Солонянського благочиння¹². А 16 серпня того року, за благословенням архієпископа Луганського і Алчевського Митрофана, братія обителі вирушила в паломницьку подорож святими місцями Сербії та Чорногорії¹¹.

При обителі діяла іконописна майстерня, що приймала замовлення на написання ікон¹³; сама обитель виготовляла свічки й фасувала грецький ладан з Афін¹⁴. На її території тривало будівництво храмів в ім'я святителя Спиридона Триміфунтського та на честь Ченстоховської ікони Пресвятої Богородиці⁴.

25 квітня 2013 року, за поданням архієпископа Луганського і Алчевського Митрофана, Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 50 благословив відкриття чоловічого монастиря на честь Вознесіння Господнього Луганської єпархії на місці парафії на честь Вознесіння Господнього в селі Хороше Слов'яносербського району, а також благословив реєстрацію статуту обителі¹. Луганська єпархія повідомила, що того самого дня Синод надав статус монастирів двом чернечим громадам єпархії¹⁵.

28 квітня 2013 року, у неділю шосту Великого посту, свято Входу Господнього в Єрусалим, архієпископ Митрофан звершив в обителі Божественну літургію святителя Іоанна Златоуста; під час малого входу секретар єпархії зачитав журнал № 50, а після євхаристійного канону владика звершив дияконську хіротонію¹⁶. Архіпастир привітав народ з історичною подією, що сталася того дня в стінах новоутвореної обителі, і це богослужіння стало в ній першим спільним¹⁶.

12 червня 2013 року, напередодні престольного свята, у скиту обителі в Міусинську правили всенічне бдіння: невеликий храм скиту, теж освячений на честь Вознесіння Господнього, ледве вмістив охочих помолитися¹⁷. 13 червня в монастирі відбулися святкування на честь престольного дня обителі¹⁷.

28 червня 2013 року в скиту відслужили молебень біля джерела великомучениці Параскеви, де тривало будівництво купелі¹⁷. 7 липня до Міусинська принесли частку Пояса Пресвятої Богородиці; на хресну ходу від поклонного хреста до святого джерела приїхало понад шістсот людей, а такі ходи в десяту п'ятницю після Пасхи стали тут благочестивою традицією¹⁷.

16 квітня 2013 року в луганському храмі на честь Всіх святих, біля тролейбусного депо, зустрічали шип із тернового вінця Спасителя, який тоді носили хресною ходою Луганською єпархією¹⁸. Це місце відоме каплицею старця диякона Филипа; за свідченням обителі, у дворі храмового комплексу зберігається частина дерева, що обернулася на камінь за молитвами старця, а в самій каплиці перебуває шанована Луганська ікона Пресвятої Богородиці¹⁸. 30 червня 2013 року в цьому храмі відзначили престольне свято¹⁷.