На честь ікони Божої Матері "Знамення" жіночий монастир

Жіночий монастир на честь ікони Божої Матері «Знамення» стоїть у селі Вербівське на Дніпропетровщині й належить до Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви^{1, 5}.

Обитель заснувала Катерина Павлівна Василенко - вдова надвірного радника, спадкова дворянка. У власному родовому маєтку в селі Григорівка (нині Рубанівське) вона збудувала Покровську церкву, а після відвідин Єрусалима вирішила залишити мирське життя і заснувати на своїй землі жіночу громаду⁴. Наприкінці 1870-х років вона звернулася до Катеринославського єпархіального управління з проханням заснувати при хуторі Розгульному Олександрівського повіту жіночу громаду в ім'я ікони Божої Матері «Знамення» з найменуванням «Знаменська пустинь»^{2, 3}.

Енциклопедія Сучасної України пов'язує заснування пустині з рапортом єпископа Катеринославського і Таганрозького Феодосія (Макаревського), поданим 1881 року на прохання і коштом Катерини Василенко¹. Сайт обителі наводить визначення Священного Синоду, ухвалене на підставі найвищого повеління від 9 травня 1881 року: заснувати при хуторі Розгульному жіночу громаду в ім'я Знамення Божої Матері з найменуванням «Знаменська пустинь», із такою кількістю сестер, яку громада зможе утримувати власним коштом^{2, 3}.

Дати початку обителі в доступних джерелах не збігаються. Хронологія, яку публікує єпархія, розкладає їх на чотири: синодальний дозвіл на заснування громади - 1881 рік, початок будівництва монастиря - 1901 рік, відкриття Знаменської пустині - 1903 рік, набуття статусу гуртожитного монастиря - 1906 рік⁵. Енциклопедія Сучасної України датує заснування пустині 1901 роком, а статус монастиря - 1907-м¹, тоді як сторінки самої обителі пишуть, що 1903 року її зареєстровано як Знаменський жіночий монастир^{2, 3}.

1904 року Катерина Василенко прийняла постриг з іменем Єлизавета. За викладом обителі, того ж року її звели в сан ігумені^{2, 3}; за Енциклопедією Сучасної України - 1907 року, коли обитель дістала статус монастиря¹.

Для будівництва при обителі звели власний цегельний завод, де сестри самі випалювали цеглу^{2, 3}. Спершу постала зимова церква на честь ікони «Знамення» з прилеглими житловими корпусами, далі - Софіївська церква 1904 року, а потім літній Спасо-Преображенський собор^{1, 2}. Частину будівельних матеріалів ігуменя Єлизавета привозила з Індії та Єгипту^{2, 3}.

Стан громади зафіксував «Довідник Катеринославської єпархії за 1908 рік», який наводить сайт обителі: кам'яна Софіївська церква, збудована коштом Катерини Василенко 1904 року, з кладовищем усередині огорожі; угіддя - 500 десятин землі й цегельний завод; настоятелька і скарбничка - мантійна монахиня Єлизавета, 77 років, випускниця Інституту шляхетних дівчат в Одесі; монахинь - одна, послушниць - 150; при монастирі - священник Стефан Соколовський^{2, 3}.

Енциклопедія Сучасної України подає станом на 1908 рік близько 200 насельниць і згадує, що при монастирі діяли притулок для дівчат, парафіяльна школа, бібліотека та художня майстерня¹.

Сторінки обителі описують її господарство початку XX століття: п'ять гуртожитних корпусів, цегельний і свічковий заводи, вітряк, іконописні майстерні, пекарня й олійня, три ставки з рибою та великий сад із привезеними з-за кордону деревами^{2, 3}. Кількість насельниць у власних викладах обителі різна: одні сторінки подають близько 700 на початок XX століття, інша - близько 500^{2, 3, 4}. За переказами старожилів, які наводить сайт обителі, вона була однією з найбагатших на півдні України^{2, 3}.

1916 року будівництво трипрестольного Спасо-Преображенського собору на п'ять тисяч осіб завершилося, і собор освятили; після Великодня ігуменя Єлизавета померла⁴. Її останки спочивають під склепінням Покровського храму села Рубанівське - того самого храму, який вона влаштувала у своєму маєтку, зведеного 1896 року і відродженого 1991-го, пам'ятки історії та архітектури обласного значення^{4, 10}.

Монастир пережив революцію 1917 року, але 1927 року його закрили, а монахинь вигнали; за викладом обителі, багато з них прийняли мученицьку кончину^{1, 4}. У теплій монастирській церкві влаштували спортивний зал, а в монастирських корпусах розмістили школу^{1, 2, 4}.

Наприкінці 1945 року літній собор підірвали^{1, 2, 4}. У 1960-х роках радгосп збудував для школи нове приміщення, а монастирські споруди місцеві мешканці розібрали на будівельні матеріали^{1, 2, 4}. До кінця 1990-х років від обителі лишилися руїни, зарослі кущами, бур'яном і старими деревами^{2, 4}.

Відновлення обителі почалося 1997 року з благословення архієпископа Дніпропетровського і Криворізького Іринея^{1, 2}. За викладом обителі, рішення відкрити Знаменський жіночий монастир ухвалено 15 квітня 1997 року постановою Священного Синоду, за клопотанням архієпископа Іринея і з благословення Митрополита Володимира⁴.

До села Вербівське прибула ігуменя Георгія (Ємельянова) зі Свято-Троїцького Дерманського жіночого монастиря на Рівненщині^{1, 4}. Енциклопедія Сучасної України і дві сторінки обителі пишуть, що з нею прийшли чотири сестри, ще одна сторінка обителі - що три^{1, 2, 3, 4}. 12 травня 2005 року відновлений із руїн храм на честь ікони Божої Матері «Знамення» освятив митрополит Іриней^{4, 5}.

25 лютого 2012 року на 79-му році життя померла ігуменя Георгія - перша настоятелька відродженої обителі. Її чернече життя минуло в монастирях Рівненської, Криворізької та Дніпропетровської єпархій, а останні п'ятнадцять років вона очолювала цю обитель⁸. Поховали її на монастирському цвинтарі, навпроти вівтарної частини Знаменського храму⁸; через два дні померла монахиня Манефа (Массира), похована там само⁹.

У 2013 році митрополит Іриней освятив в обителі новий корпус із літньою трапезною для паломників¹¹, у серпні 2014 року - ще один корпус, де розмістили келії, трапезну і кухню¹², а в жовтні того ж року - нові куполи та накупольні хрести для реконструйованого храму й корпусів⁹.

З жовтня 2014 року обитель облаштовує Миколаївське подвір'я в Дніпрі, на подарованій благодійниками садибі, де влаштували храм святителя Миколая і житловий корпус¹³. У березні 2015 року митрополит Іриней освятив купол і накупольний хрест для цього храму, і того ж дня їх підняли на реконструйований дах¹³; у грудні 2019 року він освятив тут настінний розпис¹⁴. За повідомленням єпархії, 2026 року від великого освячення Свято-Миколаївського храму подвір'я минуло десять років¹⁵.

У 2016 році в обителі жило 15 насельниць¹⁶. Її головна святиня - ікона Божої Матері «Знамення»¹; про походження цього образу джерела говорять по-різному: сторінки обителі називають його даром архімандрита Даміана, намісника київського Свято-Введенського монастиря^{2, 3}, а єпархія пише, що список ікони з'явився в обителі одразу після її заснування і був повернутий сестрам із відродженням монастиря⁵.

У 2021 і 2022 роках єпархія відзначала в обителі дві річниці - 140 років від заснування і 25 років від відродження чернечого життя^{6, 7}.