Благовіщенський чоловічий монастир

Благовіщенський чоловічий монастир стоїть у місті Ніжині на Чернігівщині. Від освячення 1716 року за ним закріпилася й друга назва - «Назарет Пресвятої Богородиці», якою Ніжинська єпархія називає обитель і сьогодні^{1, 4, 11}.

Заснував її митрополит Рязанський і Муромський Стефан (Яворський). Народився він 1658 року в Галичині, звідки родина переселилася в село Красилівку під Ніжином; навчався в Києво-Могилянській колегії, прийняв постриг у Києво-Печерській лаврі, а по смерті патріарха Адріана став місцеблюстителем патріаршого престолу^{1, 5}.

Місцем для мурованого храму Благовіщення владика обрав саме Ніжин, де настоятелем Свято-Миколаївського собору служив його брат протоієрей Павло Яворський^{1, 4}. Закладини відбулися 1702 року, а 1704-го засновник уклав будівельний контракт із зодчим Григорієм Устимовим¹. Єпархіальний нарис зауважує, що це єдиний храм, збудований митрополитом Стефаном, і що для нього він обрав не місце свого тривалого служіння, а землю батьківщини⁴.

Перемогу під Полтавою 1709 року, яка припала на час будівництва, засновник побачив як ще один привід звести храм з обителлю, записавши, що віднині нехай буде в ніжинському монастирі пам'ятник про ту перемогу^{1, 4}. Освячення відбулося 22 липня 1716 року, і при ньому монастир заснували офіційно: обитель дістала назву «Назарет Богородиці», була наділена землями, а її настоятель - звання архімандрита¹.

1721 року владика Стефан передав монастиреві свою бібліотеку, застерігши в «Тестаменті», щоб при обителі була власна книгозбірня для вчених ієромонахів¹. Помер він 27 листопада 1722 року, а останнім розпорядженням велів дописати розпис храму, докінчити трапезну церкву й приміщення бібліотеки, збудувати богадільню і дзвіницю з великим годинником для цілого міста¹. Цього задуму не сповнили: за дев'ять років по смерті засновника, 1731 року, книги за урядовим указом вивезли з Ніжина до колегіуму при Покровському монастирі в Харкові^{1, 4}.

У другій половині XVIII століття обитель тричі потерпіла від пожеж⁴. За архімандрита Митрофана (Горленка), який керував нею в 1749-1756 роках, 1750 року згоріла трапезна, і того ж року настоятель звів мурований корпус келій^{1, 2}; 1757 року монастир частково постраждав від міської пожежі, а 1797-го його спустошила велика внутрішня пожежа. Обитель тоді збиралися закрити, але ніжинці переконали уряд зберегти її¹.

Відбудував монастир архімандрит Віктор (Черняєв), настоятель у 1803-1823 роках. У миру Василь, він народився 1761 року в Чорногорії в болгарській купецькій родині, закінчив 1791 року київську духовну академію і прийняв постриг 1793 року⁶. Заставши в монастирській касі всього 732 карбованці асигнаціями, він оселився в самому Ніжині й віддався обителі⁶.

1808 року архімандрит доповідав, що від його приходу докінчено муровану дзвіницю, ризницю й теплу церкву апостолів Петра і Павла, а під ними, від дзвіниці до кута східної огорожі, - двадцять одну муровану лавку, і що зведено мур із заходу та двоє святих воріт⁶. Крамниці нижнього поверху здавали в оренду, а тепла церква стала на другому поверсі східної половини корпусу².

1811 року він доніс архієреєві, що у великій церкві відкрилися небезпечні тріщини⁶. Капітальний ремонт собору тривав у 1811-1816 роках: куполам і фронтонам надали рис класицизму, храм наново розписали - серед нових композицій з'явилися портрети митрополита Стефана (Яворського), Петра I і Олександра I, - а семиярусний іконостас відреставрували². Тоді ж при обителі влаштували готель для прочан і оновили приписний Ветхо-Різдвяний монастир⁶.

Кошти на це були здебільшого власні: архімандрит виписав з батьківщини 12 000 червінців, що складало тодішнім курсом 140 000 карбованців асигнаціями, і витратив їх на відновлення обителі⁶. Для братії він склав правила життя, а 1818 року його сопричислили до ордена святої Анни другого ступеня⁶.

Настоятельство його скінчилося конфліктом із чернігівським архієреєм: синодальним указом від 6 червня 1823 року Віктора позбавили посади, а ніжинці, вражені відстороненням улюбленого архімандрита, одностайно подали за нього прохання на найвище ім'я; 1827 року він виїхав за кордон⁶. Опис монастиря 1867-1868 років свідчив, що святитель Стефан і архімандрит Віктор нерозлучні в народній пам'яті: перший створив, другий відтворив цю обитель¹.

Окрему сторінку історії обителі склало шанування мощей подвижника, відомого як святитель Михаїл Грецький. За ніжинським переказом, цей архієрей приїхав з Балкан, помер у Ніжині від хвороби 1721 року і був похований у Благовіщенському храмі³. Розпорядженням архімандрита Віктора 1816 року над склепом написали його лик із підписом, що тут спочивають нетлінні мощі святителя Михаїла, який скінчився 1721 року; у XIX столітті над гробом подвижника майже щотижня замовляли панахиди³.

1943 року представники парафії грецької Свято-Михайлівської церкви таємно перенесли до свого храму частину мощей, що лишилася після наруги над Благовіщенським собором у 1930-х роках; подальша доля святині невідома³.

Радянська влада закрила обитель і використовувала її під склади: іконостас собору знищили, поховання в храмі пограбували, а в західній стіні пробили ворота, крізь які могли б проїжджати трактори⁴. Головний храм дійшов до аварійного стану¹.

Чернече життя повернулося в ці стіни 1999 року^{1, 4}. У 2022 році єпархія відзначила з братією 320-річчя заснування монастиря⁹, а 12 липня 2024 року, у свято первоверховних апостолів Петра і Павла, братія «Богородичного Назарету» відсвяткувала 25-річчя відновлення богослужбового життя в обителі¹⁰.

Богослужіння звершують у Петропавлівському храмі, відродженому на другому поверсі того самого старого корпусу^{2, 10, 12}; на престольне свято 2024 року до обителі прийшли насельниці ніжинського жіночого монастиря, православні ніжинці та сотні паломників¹¹. Серед святинь обителі - старовинні списки ікон Божої Матері «Милуючої», «Августовської» та «Скоропослушниці»^{3, 4}.

21 грудня 2017 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 33 благословив прославити ікону Божої Матері «О, Всепетая Мати», що зберігається в цьому монастирі⁷. Назва образу походить від того, що край мафорія Богородиці оздоблено каймою з текстом строфи 13-го кондака Великого акафісту церковнослов'янською мовою⁸.