Василівський чоловічий монастир

Свято-Василівський чоловічий монастир Донецької єпархії виріс у селі Микільське Волновахського району на Донеччині - на місці колишньої сільської Свято-Василівської парафії¹. У 1912 році коштом парафіян і благодійників тут замість старої дерев'яної церкви звели кам'яний храм, освячений на честь святителя Василія Великого¹. У 1954 році храм, що дуже постраждав, відбудували - з однією главою та дзвіницею - і відтоді він більше не зачинявся¹.

Ще після жовтневого перевороту в Микільському склався переказ: коли до Свято-Василівського храму приїде служити чернець, тут відкриються дві обителі¹. Ієромонах Савватій, майбутній схиархімандрит Зосима (Сокур), приїхав у Микільське до напівзруйнованого храму без іконостаса й до обгорілого сараю замість священицького будиночка¹. Рік приїзду джерела подають по-різному: власна історія обителі називає 1986-й¹, Донецька єпархія - 1987-й².

За єпархіальним нарисом, влада направила священика саме сюди, бо село стояло на відшибі; коли до нього все одно поїхали люди, почали скасовувати навіть автобусні рейси до райцентру². Той самий нарис пише, що замість збудованих до революції храмів на місці стояли руїни². Трудами ігумена Савватія храм відреставрували, звели хрестильню з настоятельськими покоями та паломницьку гостиницю з трапезною¹, і згодом на занедбаному голому місці постали храми, каплиці, трапезна й Дім милосердя².

У 1990 році ігумена Савватія возвели в сан архімандрита, а в 1992-му постригли в схиму з ім'ям Зосима¹. Коли кількість людей, які бажали послужити Богові під його духовним керівництвом, зросла, збудували братський корпус і влаштували богадільню - Дім милосердя для догляду за немічними та літніми¹.

Схиархімандрит Зосима створив тут два монастирі, чоловічий і жіночий². 21 грудня 2001 року Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши рапорт митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, благословив відкриття чоловічого монастиря на честь святого Василія Великого в селі Микільське Волновахського району Донецької області³. Реєстрацію Свято-Василівського чоловічого монастиря власна історія обителі датує 2002 роком, а намісником монастиря до своєї кончини в серпні 2002 року був сам схиархімандрит Зосима¹; старцеві було 58 років².

Знавець церковного мистецтва, схиархімандрит Зосима збирав частки святих мощей, ікони та церковне начиння⁴. За його благословенням перші насельники монастиря, крім молитви, служби й необхідних послухів, займалися рукоділлям: братія відновлювала старовинні ікони й робила для них нові кіоти, оздоблені різьбленням по дереву⁴. З часом в обителі сформувалися майстерні - швейна, вишивальна, золотошвейна, іконописна, керамічна, свічкова, столярна, різьби по дереву⁴.

Головним храмом обителі став Успенський собор, зведений за заповітом отця Зосими після його кончини як точна копія Успенського собору Московського Кремля¹. До храмів монастиря належали також кам'яний Свято-Василівський храм із шатровою дзвіницею над входом, трапезний храм Усіх святих, у землі Руській просіявших, збудований до 2000-ліття Різдва Христового, і надбрамна церква Іверської ікони Божої Матері з дзвіницею¹. У 2004 році в богадільні відкрили домовий храм на честь преподобного Сампсона Странноприїмця¹.

Обителі належав і кам'яний храм святителя Миколая Чудотворця з дзвіницею над входом, збудований 1910 року на протилежному боці села: тривалий час він був зачинений і використовувався під склад, майстерні та бойню¹.

31 липня 2009 року в монастирі звершили чин малого освячення Успенського собору - про це Священний Синод УПЦ згадав у журналі свого засідання 9 вересня того ж року⁵. Український реєстр пам'яток «Прадідівська слава» описує комплекс під назвою Свято-Успенський Миколо-Василівський монастир і подає світлини його Успенського собору, зроблені 2007 року⁶.

Одним із насельників обителі був Олександр Дмитрович Бондаренко, майбутній схиархімандрит Аліпій, - уродженець Донецька, народжений 2 лютого 1947 року⁷. Він вивчився на оформлювача, 25 років пропрацював у будівельній організації, а 1977 року познайомився з отцем Савватієм⁷. Коли 1986 року священика перевели на інший прихід, Олександр пішов за ним і, поховавши рідних, оселився в монастирі⁷.

Тут він брав безпосередню участь у відновленні та благоукрашенні Свято-Василівського храму й був свідком постання двох обителей⁷. 21 серпня 1992 року схиархімандрит Зосима постриг його в чернецтво з ім'ям Аліпій, на честь преподобного Аліпія Іконописця Печерського, а 10 квітня 2001 року у Великий Понеділок - у велику схиму⁷. Іконописець і реставратор, він писав і відновлював ікони, оздоблював їх емалевими вінцями та мощовиками⁷.

4 жовтня 2013 року схиархімандрит Аліпій, намісник Свято-Василівського чоловічого монастиря села Микільське, помер^{7, 8}. У неділю 6 жовтня, після архієрейського богослужіння, чин відспівання чернечим чином в Успенському соборі звершив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон у співслужінні чотирьох архієреїв і численного духовенства, а поховали отця Аліпія в другій каплиці перед Успенським собором, неподалік каплиці схиархімандрита Зосими^{7, 9}. 12 листопада 2013 року, у сороковий день, в Успенському соборі відслужили заупокійну літургію, а біля його могили - панахиду⁹.

Донецька єпархія, пишучи про грудневе богослужіння 2013 року, зазначила, що список ікони Божої Матері «Знамення», який зберігався в обителі вже багато років, особливо шанував засновник монастирів схиархімандрит Зосима¹⁰.