Успенський Углянський жіночий монастир

Історичний нарис Успенського Углянського жіночого монастиря - обителі Хустської єпархії в селі Угля Тячівського району на Закарпатті - починається не з дати заснування, а із застереження: під однією назвою в цій місцевості слід розрізняти кілька монастирів¹. Давній Заневський, він же Угольський, стояв у горах над селом Мала Уголька і занепав після смерті єпископа Досифея Феодоровича; 1776 року вже в самій Углі спробували заснувати уніатський василіанський монастир, який у середині XIX ст. припинив існування; а з 1925 року на місці колишньої уніатської обителі будувався новий православний монастир, нині жіночий, на честь Успіння Пресвятої Богородиці¹.

Найдавніше речове свідчення про давню обитель знайшли 1980 року: бронзову печатку другої половини XIV ст. з написом «Печать монасътира оугольського Восъкресения Христова» - тобто середньовічний монастир мав присвяту Воскресіння Христового, а не Успіння¹. Перша розлога письмова згадка припадає на 1552 рік: у хронографі XVII ст. із зібрання Румянцева під номером 457 є розділ «о Занове Угорском» з описом монастиря «Занов» - церква Вознесіння Господнього, 330 братів, вівчарство замість ріллі, соляна й воскова копальні поряд, а серед джерел одне з водою, схожою на грушевий квас, і гарячі води, в яких зварилося б яйце і до яких звозили недужих; частина істориків Закарпаття переказує ту саму згадку під 1558 роком¹. Офіційна історична довідка Углянської громади знає той самий сюжет із сільського боку: 1558 року в урочищі Монастир у Малій Угольці побувала делегація царя Івана Грозного, що поверталася з Константинополя, і після повернення розповідала про великий білий камінь-велетень, про джерело з водою «як грушевий квас» і про гарячу воду, в якій можна було зварити куряче яйце².

Про свої початки село зберігало перекази. Один із них, записаний з уст углянських старожилів, відносив заснування самої Углі до XI ст., а заснування монастиря під горою Заневкою приписував учням святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, вигнаним із Моравії; церковний історіограф Закарпаття архімандрит Василій (Пронін) зауважував, що цю вказівку можна розуміти і буквально, і інакомовно - як пам'ять про учнів їхніх учнів¹. Частина дослідників відносить саме до Угольського монастиря звістку Іпатіївського літопису під 1262 роком про постриження князя Войшелка в ігумена Григорія в монастирі на Полонині, проте сам монастирський нарис нагадує, що цю літописну звістку в історіографії прикладали до різних місць¹. Ще один переказ, який дожив до кінця XX ст., пояснював, як обитель колись знищили: за однією версією її спалив місцевий поміщик Лошкай, невдоволений тим, що прочани витоптували його траву, а потім тяжко захворів, розкаявся і поставив новий монастирський корпус; за іншою - монастир зруйнував кальвініст Дарвай¹.

З середини XVI ст. обитель час від часу ставала осідком православних архієреїв краю. У ній жив мукачівський єпископ Іларіон (1558-1561). Після Ужгородської унії для тих, хто її не прийняв, 1654 року висвятили окремого єпископа Іоаникія Зейкана, і він теж інколи спинявся в Угольському монастирі. Його наступником 1687 року поставили Мефодія Раковецького, який 1690 року переїхав із Мукачева до монастиря, але того ж року духовенство Мароморощини поставило єпископом углянського інока Йосифа Стойку; Мефодій виїхав до Польщі, а владика Йосиф правив паствою просто з рідної обителі, яка відтоді стала новим церковно-адміністративним осередком православних Закарпаття. Помер він не пізніше 1711 року і канонізований Румунською Православною Церквою як ісповідник¹. З Угольського монастиря окормляв паству і єпископ Досифей Феодорович, хіротонісаний 1717 року: світська влада і мукачівський єпископ заборонили йому висвячувати нових православних священиків і обіцяли покарати за непослух, але він висвячував далі. Помер владика Досифей у 1733-1735 роках глибоким старцем - за однією версією в Хустському замку, куди його викликали на допит, за іншою мирно в монастирі; у нинішній Успенській обителі стоїть його символічний надгробок¹.

Клопотання про відродження давнього монастиря порушив 1921 року ієромонах Євфимій (Прокоп); того ж року углянець Богдан Фиринець поставив на місці давньої обителі каплицю. Дозвіл відбудувати монастир було отримано, але о. Євфимій свого наміру не здійснив. До справи повернулися 1931 року, розбираючи єпархіальні папери, і запитали преподобного Олексія Карпаторуського (Кабалюка), кому доручити відродження; він указав на ієромонаха Вікентія (Ороса). У 1934 році о. Вікентій купив у селі Кричево два будинки, розібрав їх, перевіз матеріал на місце давньої Угольської обителі й склав із нього храм і хижу на дві келії. У роки Другої світової війни ченці залишили монастир, і тоді о. Вікентій оселив тут кількох інокинь з обителі в Драгові - відтоді громада стала жіночою¹.

У 1947-1948 роках в обителі звели новий храм, що простояв до 1990-х років³. На зламі 1950-1960-х монастир закрили вдруге¹; реєстр сакральної архітектури Закарпаття датує це закриття 1959 роком і додає, що дерев'яну церкву тоді не зруйнували - вона поступово занепала і була розібрана⁴. Монастирські споруди передали школі, яка не змогла ними скористатися через віддаленість; згодом тут розмістилася автошкола, що почала будувати новий корпус³. Той самий реєстр зазначає, що монастир в Углі вважався одним із найдавніших на Закарпатті і що відновлювати його почали ще 1920 року, невдовзі після приєднання краю до Чехословаччини⁴. У 1990 році монастир відродився¹.

Після повернення території віруючим місцеві ентузіасти добудували розпочатий корпус під келії. У 1990-1993 роках спорудили храм Успіння Пресвятої Богородиці, розписаний у 2002-2005 роках; у 1996-2000 роках на місці старого корпусу постав корпус із зимовим храмом Різдва святого пророка Іоанна Предтечі; 1990 року оновили дерев'яну каплицю святого пророка Іллі, а в середині 1990-х її замінили мурованою³. Обитель відзначає три престольні свята - Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва святого пророка Іоанна Предтечі та пам'яті святого пророка Іллі⁵.

7 червня 2015 року на 91-му році життя відійшла настоятелька обителі схиігуменя Єкатерина (Стан); заупокійну літургію і чин похорону звершили в монастирі 9 червня⁶. 27 жовтня 2015 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 45 змінив назву обителі - зі Свято-Успенського жіночого монастиря Хустсько-Виноградівської єпархії на Свято-Успенський жіночий монастир Хустської єпархії - та прийняв і зареєстрував у новій редакції її Статут⁷. Монастиреві приписаний скит святого великомученика Пантелеймона в селі Нересниця Тячівського району^{8, 9}.

Богослужіння в обителі неодноразово очолювали архієреї Хустської єпархії: у день пророка Іллі 2021¹⁰ і 2022¹¹ років, 8 жовтня 2023 року¹², а також на храмове свято Успіння 28 серпня 2023¹³ і 28 серпня 2024 років, коли за літургією в монастирі звершили пресвітерську хіротонію¹⁴.