Свято-Духівський Почаївський чоловічий монастир

Свято-Духівська обитель стоїть на вершині невеликого лісистого пагорба за кілька кілометрів від Свято-Успенської Почаївської Лаври, і з паперті її храму відкривається вид на Лавру³. Про початок обителі є дві різні відповіді. Видання рубежу XX—XXI століть відносять заснування скиту до межі XII—XIII століть, спираючись на оприлюднені в 1896—1898 роках польськомовний та кілька кириличних текстів про історію Почаєва XII—XV століть; польський текст, у публікації приписаний василіянам і датований 1732 роком, розповідає про чудесні видіння 1197—1198 років на місці майбутньої обителі й про заснування її 1219 року старцем Мефодієм з Афону¹. Сама обитель, однак, зазначає, що решта тих текстів філологічно неадекватні, рясніють анахронізмами й зазнали жорсткої наукової критики, а на святкуваннях 300-річчя перенесення Почаївської ікони Божої Матері до Лаври (1897) були обійдені мовчанням духовенства; водночас низка авторів XX століття припускала історичність основи переказу про старця Мефодія, через що його лик іноді зображують на іконах поряд із преподобним Іовом Почаївським¹.

Документально скит Почаївської Лаври відомий тут із першої половини XVIII століття¹. Книга «Почаевская Успенская Лавра» протоієрея Андрія Хойнацького та Г. Крижановського (1897) говорить, що про заснування цього скиту нічого не відомо і що 1743 року його унійний настоятель Макарій Неронович був присутній на з'їзді ченців-василіян у Дубні¹. За іншими виданнями, які наводить сама обитель, 1714 року луцький єпископ Йосиф (Виговський) передавав майно скиту разом із майном Почаївського монастиря новообраному ігуменові Пахомію (Заблоцькому), а храм в ім'я Святої Тройці та келії для іноків василіяни збудували 1725 або 1728 року — ті самі видання подають дві різні дати¹. На межі XVIII—XIX століть скит запустів¹.

У 1900 році Лавра відродила скит¹. У 1901 році тут заклали кам'яний храм Зішестя Святого Духа з напівпідземним приділом преподобного Серафима Саровського і звели дерев'яний храм Всіх святих, згодом обкладений цеглою ззовні^{1, 2}. У 1903 році відбулося освячення Свято-Духівського храму з дзвіницею над притвором і нижнього приділу преподобного Серафима^{1, 2}.

У 1959 році цивільна влада закрила обитель, розмістивши в ній психіатричний диспансер¹. Скит відродився 1990 року¹. Відтоді відремонтовано храм Святого Духа з приділом, Всіхсвятський храм і корпуси, а збудовано другу дзвіницю, каплицю-вівтар для літніх богослужінь, каплицю над колодязем і каплицю-хрестильню; у верхньому поверсі корпусу над святими вратами освячено храм преподобного Онуфрія Великого, який називають Вратарним^{1, 2}.

Священний Синод Української Православної Церкви двічі протягом 2004 року розглядав статут цієї обителі: журналом № 12 від 9 березня він ухвалив статут Почаївського Свято-Духівського монастиря Тернопільської єпархії в новій редакції, а журналом № 29 від 26 липня — зміни й доповнення до нього^{6, 7}. Серед своїх святинь обитель називає список Почаївської ікони Божої Матері; список Іверської ікони, написаний на Афоні 1912 року; ікону Божої Матері «Споручниця грішних», про яку повідомляє, що вона оновилася 1992 року в домі священника на Херсонщині й була подарована обителі 1995 року; залізний хрест преподобного Микити Стовпника Переяславського; ікону преподобного Серафима Саровського на частині каменя, на якому він молився тисячу днів і ночей; та мироточиву главу з печер Києво-Печерської Лаври⁴. Храмові свята обителі — День Святої Тройці, День Святого Духа й пам'ять усіх святих, а також пам'ять преподобного Онуфрія Великого (12/25 червня) і преподобного Серафима Саровського (2/15 січня, 19 липня/1 серпня)⁵.