Миколаївський Крупицький жіночий монастир

За переказом, монастир заснований у давнину на місці явлення ікони святителя Миколая і спочатку стояв на пів кілометра західніше нинішньої садиби. Той самий переказ говорить, що ченці й навколишні жителі, ховаючись в обителі при нападі татар, утамовували голод крупами, які чудесно спали з неба, - від того монастир і прозвався Крупицьким. 1767 року архімандрит Варсонофій стверджував, що ті крупи «хранимы были в серебряном ковчежце даже до времени гетмана Мазепы»¹.

Документи називають імена настоятелів обителі від 1633 року. Помітним подвижником був ігумен Ісаакій (Григорович): він правив обителлю в 1669-1672 роках, потім прийняв схиму і залишався наставником братії до самої кончини 1677 року¹.

У 1679-1681 роках серед братії монастиря в сані ієромонаха подвизався святитель Димитрій (Туптало), майбутній митрополит Ростовський, запрошений гетьманом України Іваном Самойловичем до сусіднього з обителлю Батурина, що служив гетьманською резиденцією. У 1680-1681 роках у монастирі закінчили й освятили кам'яний п'ятиглавий Свято-Миколаївський собор, споруджений коштом генерального судді України Івана Домонтовича, який невдовзі спочив і був похований у соборі¹.

На 1682-1683 роки припадає перший із двох періодів настоятельства святителя Димитрія в Крупицькій обителі. 1684 року настоятель Києво-Печерської Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський) запропонував йому скласти новий звід житій святих Православної Церкви, і подвижник, погодившись, переїхав до Лаври й узявся до праці. Другим періодом його ігуменства стали 1686-1692 роки: не залишаючи роботи над «Житіями», святитель, за власними словами, до середини березня 1688 року «написал житий святых месяцев шесть», а 1689 року друкарня Лаври видала перший том. Бажаючи приділяти «Житіям» більше часу, 1690 року він усамітнився в скиту монастиря на місці давньої Крупицької обителі, 1691 року збудував там собі нову келію, а 1692 року вдруге залишив ігуменство¹.

13 січня 1691 року святитель Димитрій урочисто переніс із Батурина хресним ходом до обителі частицю мощей великомучениці Варвари; дозвіл на перенесення дав гетьман Іван Мазепа. Оскільки перенесення сталося у вівторок, святитель установив в обителі звичай читати по вівторках акафіст святій Варварі¹.

У цьому монастирі перебував і святитель Феодосій Чернігівський: невдовзі після постригу в Києво-Печерській Лаврі молодий чернець, прагнучи усамітнення, покинув Київ і оселився у віддаленому Крупицькому Батуринському монастирі, що славився суворим чернечим життям, і там був висвячений у сан ієромонаха².

1708 року обитель розорило російське військо, що взяло Батурин штурмом після переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведів у війні між Росією і Швецією. Старовинний опис монастиря говорить, що в ньому «колокольня, настоятельские и братские келлии, гостиный двор разрушены были до основания… за то только, что назывался Батуринским»¹.

У першій половині XIX століття більшість основних будівель монастиря замінили кам'яними. У 1823-1825 роках із цегли, що залишилася після розорення 1708 року, звели дзвіницю на два яруси; вона виявилася неміцною, і коли ігумен Августин надумав надбудувати її, дзвіницю розібрали й вибудували наново - тепер триярусною. Храм Преображення Господнього при первісній побудові 1803 року об'єднував під одним дахом церкву і трапезну, а 1858 року його розширили. Келійний корпус, колишній настоятельський, збудований у 1830-х роках¹.

Існування Крупицького Батуринського монастиря скінчилося 1922 року, коли обитель закрили більшовики, а братію розігнали. Храм, братні корпуси, бібліотеку і господарство розграбували; величний Микільський собор, деякі будівлі й навіть цегляну стіну розібрали по цеглині до фундаменту, а монастирський колодязь на скиту засипали. У 1920-х роках у теплій церкві Преображення Господнього відкрили клуб, а згодом опоганений храм використовували як зерносховище; з нього зняли купол, покрівля зрештою завалилася всередину, і храм почав руйнуватися. У 1930-х роках розібрали й дерев'яну церкву святителя Миколая на скиту. Під час війни дзвіницю двічі намагалися підірвати, але вона витримала вибухи й залишилася непошкодженою. Після війни на території монастиря розмістився колгосп, а в уцілілому братньому корпусі працювала школа².

У травні 1999 року з братнього корпусу вивели школу через аварійний стан стін, і те, що залишилося від монастиря, повернули єпархії. Того ж року черниці Дорофея і Афанасія зі Свято-Успенського Єлецького монастиря були направлені на відновлення занедбаної обителі. Вони приїхали в жовтні, за два тижні до того, як випав сніг; серед руїн і гір сміття, порослих кропивою й бур'янами, у будинку колишньої школи їм удалося знайти дві цілі й відносно сухі кімнати з грубкою².

Ігуменя Дорофея (Хохлова) очолювала обитель від її відродження і до своєї кончини 6 серпня 2026 року; за роки її ігуменства відбулися масштабні реставраційні роботи головного храму, сестринських корпусів і монастирського муру³. 16 вересня 2019 року, у двадцяту річницю відродження монастиря, за Божественною літургією у Спасо-Преображенському храмі її нагородили орденом святої рівноапостольної княгині Ольги⁴.

Нині на основній території збереглися три старовинні кам'яні споруди XIX століття - дзвіниця, теплий храм Преображення Господнього і келійний корпус. Огорожу з круглими башточками і святі врата з арковим проїздом та двома бічними хвіртками спорудили в 2005-2006 роках. Ігуменський будиночок - обкладений цеглою 2005 року дерев'яний дім 1961 року¹.

За пів кілометра на захід від обителі лежить «Скиток» - місце, де, за переказом, монастир був заснований і де він згодом тримав скит, у якому жив святитель Димитрій Ростовський. До кінця XX століття «Скиток» стояв у запустінні: келію святителя ще наприкінці першої половини XIX століття продали й перенесли до школи відомого батуринського бджоляра Петра Прокоповича, а храм знищили за радянського часу. 2008 року на «Скитку» відкрилися водні ключі, і того ж року тут почали облаштовувати джерело⁵.

Серед святинь обителі - Меленська ікона Пресвятої Богородиці, перенесена 2005 року з села Мельня; ікона святителя Миколая Мирлікійського, яку при розоренні скиту переховувала жителька сусіднього села Холимонове і яку 2001 року повернули до обителі; та ікона святителя Димитрія Ростовського з частицею мощей⁶.

Обитель відзначає Преображення Господнє 6 (19) серпня, пам'ять святителя Миколая Мирлікійського 9 (22) травня і 6 (19) грудня та пам'ять святителя Димитрія Ростовського 21 вересня (4 жовтня) і 28 жовтня (10 листопада)⁷. 10 листопада 2022 року, у день пам'яті святителя Димитрія, у головному храмі обителі звершили святкову Божественну літургію, а після неї - молебень перед шанованою іконою святителя⁸.