Покровський чоловічий монастир

Покровський чоловічий монастир Херсонської єпархії стоїть у селі Музиківка Білозерського району на Херсонщині, у приміській зоні Херсона⁸. Обитель відкрито 2009 року при сільському храмі Покрови Пресвятої Богородиці, чия власна історія починається за півтора століття до того^{1, 2}.

Про початок самого села збереглися два несумісні свідчення. Парафіяльна хроніка відкривається переказом про кріпака на прізвище Музика, який ще на початку XVII століття втік із Полтавщини в цей степ, зліпив собі глиняну землянку й став обробляти землю, а за ним прийшли інші². Енциклопедія Сучасної України натомість подає першу письмову згадку про Музикині хутори під 1815 роком і зазначає, що за народними переказами назва походить від першого поселенця, який був козаком⁸.

Найдавніший документ, який знає сама парафія, — метрична книга Свято-Покровської церкви за березень 1855 року². Тоді в храмі служив священник Іаков Галдинський, а від травня 1855 до грудня 1858 року — Феодор Ієремійович Завадовський². Кам'яний храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці постав у селі 1858 року².

У травні 1894 року на священницьку вакансію сюди призначили Миколу Левицького, і саме йому село завдячує тим храмом, який замінив стару будівлю². Молитовний дім був такий тісний, що у великі свята більшість парафіян лишалася надворі, в огорожі, і отець Микола почав схиляти громаду до розширення². Після довгих вагань погодилися: кошти вирішили зібрати з самих господарів, обклавши кожного по 50 копійок з десятини землі².

У грудні 1894 року консисторія дозволила розширення молитовного дому, і за проєктом будівля мала збільшитися втроє². Усю споруду обраховували в 11 444 карбованці, а зібрано було лише 1 800². Рік випав бідний — ціни на хліб упали, а на землю зросли, і подвірні збори дали мало, бо своєї землі парафіяни не мали й орендували її в міста². Тоді отець Микола просив Херсонську думу пожертвувати 3 000 карбованців, і дума дала 2 000².

Закладку нової будівлі звершили 17 квітня 1895 року². Хто не міг дати грошима, возив будівельні матеріали, і робота швидко пішла до кінця². Коли храм скінчили, пожертви потекли з усіх боків: молодь купила семисвічник і панікадило, мешканці Висунцевого хутора — нині це частина Музиківки — ще два панікадила, жителі інших хуторів — ікону на горнє місце, а на гроші, зібрані старенькими, отець Микола придбав срібно-визолочену чашу з повним прибором і замовив ікону святих жон-мироносиць з кіотом за 180 карбованців².

Дозвіл освятити храм вийшов 24 жовтня, і чин доручили місцевому благочинному протоієрею Олексію Буримовичу, який звершив його в сослужінні трьох священників і двох дияконів². Вечірню та утреню співав хор місцевої школи грамоти, а на літургії допомагав хор міської школи; земську школу в селі відкрили 1876 року, церковнопарафіяльну — 1888-го^{2, 8}. Нова церква була кам'яна, крита залізом, заввишки 4 метри без бані й 14 з банею, з 24 вікнами, з яких 8 у бані, і займала 505 квадратних метрів².

Від 1917 року Музикині хутори вже називають Музиківкою². У січні 1918 року в селі встановили радянську владу: місцева влада зняла з храму дзвони й вела антирелігійну пропаганду³. Акт вилучення церковних цінностей від 27 квітня 1922 року показує храм доволі багатим — близько 7 кілограмів срібла: дарохранильниця, три визолочені чаші з приборами, срібні блюдця, лампади, напрестольні хрести, ризи з ікон і кадило³.

Настоятелем тоді був С. К. Масляников, уродженець Голої Пристані 1882 року народження, випускник Одеської духовної семінарії; він очолював парафію від 1907 року — за іншим записом у тій самій хроніці, від 1908-го — до 1937-го й водночас викладав у школі релігійні предмети³.

28 липня 1937 року його заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації й тримали у в'язниці в Херсоні³. У слідчій справі йому ставили за провину, зокрема, те, що він збирав підписи, аби церкву не закривали³. На допиті 30 жовтня 1937 року він винним себе не визнав, а 11 листопада був розстріляний³. 9 лютого 1957 року його вдова Євдокія Семенівна звернулася до Верховного суду з проханням про реабілітацію, і того ж року С. К. Масляникова реабілітували³.

Того ж 1937 року Свято-Покровський храм перейшов у розпорядження сільради, його закрили й переобладнали під клуб, який містився в церковній будівлі до 1941 року³. За єпархіальною хронікою, 1942 року, в період німецької окупації, церкву відкрили за наказом німецького коменданта й богослужіння відновилися⁷.

Після визволення Херсона 13 березня 1944 року «двадцятка» храму звернулася до райвиконкому з клопотанням зареєструвати релігійну громаду Музиківки й передати їй у безстрокове та безоплатне користування храм зі спорудою в церковній огорожі й культовим майном⁷. Настоятелем тоді був священник Ілля Якович Федоров, призначений указом від 6 квітня 1944 року⁷.

Народжений 1906 року в Одесі, він закінчив церковну школу, чотири роки пробув у монастирі й сім років виконував обов'язки клірика — хориста, псаломника, регента, — а сан прийняв 18 грудня 1942 року в Херсоні; псаломницею в тому ж храмі була його дружина Анна Дмитрівна Кокошинська⁷.

Отця Іллю змінив Андрій Степанович Готовкін, призначений у Музиківку 13 вересня 1946 року⁴. У ті роки кожен священник мусив діставати в обласного уповноваженого довідку про реєстрацію духовенства, а залишаючи місце служіння — повертати її; такі довідки на всіх, хто тут служив, збереглися в архіві музиківського храму⁴. Від 16 травня 1947 року парафію обійняв Стефан Дудкін, а від 10 квітня 1948-го — Іоанн Родіонович Фетисенко, який в анкеті зарахував себе до чорного духовенства, хоч імені його в чернецтві, як визнає хроніка, невідомо⁴.

Заходами отця Іоанна почався ремонт: 1948 року побілили храм усередині та полагодили залізний дах, за 1 200 карбованців, а 1949-го обновили весь зовнішній бік будівлі й пофарбували дах і шпиль бані, за 7 000; гроші вносили самі парафіяни⁴. До храму тоді були приписані чотири поселення — Музиківка, Мірошниківка, Висунці й селище «Крутий Яр»⁴.

Того ж 1949 року розгорнулася кампанія за закриття храму: частина колгоспників подала до обласного виконкому клопотання «про повернення приміщення сільського клубу, зайнятого в період німецької окупації релігійною громадою під молитовний дім»⁴. Справу розглянули в Москві, громаді належало дати місяць на переїзд, а саме вилучення приписували провести тактовно, «не допускаючи образи релігійних почуттів віруючих»⁴.

Отець Іоанн Фетисенко разом із церковною радою та парафіянами звертався до обласного уповноваженого з проханням лишити церкву вірянам: його зусиллями храм урятували від закриття, хоч самого його за це, як пише хроніка, довелося «замінити»⁴.

Наступником став Корнилій Петрович Кропив'янський, подолянин 1889 року народження, якого 1914 року забрали на фронт ратником державного ополчення; у грудні його поранили в праву руку й ліву ногу, взяли в полон і через шпиталь та табори повезли на роботи, звідки він вернувся аж 1918 року⁴.

Він був псаломником, від 1926 року дияконом у Херсоні, 1931-го залишив духовну службу й до 1943 року працював на будівництві електростанції, на млині та на херсонському хлібозаводі, доки в травні 1943 року його не висвятили на священника⁴. Від 17 серпня 1955 року настоятелем храму став Сергій Денисович Красутський — на ньому список священнослужителів, який веде обитель, уривається^{4, 7}.

9 вересня 2009 року Священний Синод УПЦ, вислухавши рапорт архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна, благословив відкриття Свято-Покровського чоловічого монастиря в селі Музиківка Білозерського району Херсонської області¹. Енциклопедія Сучасної України подає ту саму подію коротше: 2009 року на базі Покровської церкви, яку вона датує 1895 роком, засновано чоловічий монастир⁸.

Саме відкриття припало на 14 жовтня 2009 року, свято Покрови⁵. Як зазначає хроніка обителі, новостворений монастир став першим діючим монастирем Херсонської єпархії в її тодішніх межах, а Покрова стала першим храмовим святом обителі⁵. До храму зійшлося багато вірян із херсонських церков і навколишніх сіл; архієпископ Іоанн вручив церковну нагороду голові сільської ради за допомогу в поверненні вірянам приміщення Покровського храму та прилеглої до нього території, а торжества завершилися хресною ходою навколо храму під дзвони⁵.

7 березня 2010 року, у Хрестопоклонну неділю, архієпископ Іоанн освятив накупольний хрест, а 9 березня освячену баню з хрестом підняли й установили на покрівлі храму⁵. 14 жовтня 2010 року, у першу річницю відкриття, він звершив у монастирі Божественну літургію⁵.

Святинею обителі стала ікона Божої Матері «Трьох радостей»⁶. За переказом, який наводить сама обитель, на початку XVIII століття благочестивий живописець привіз із Італії список образу Святого Сімейства, а назву ікона дістала від трьох радісних звісток, що їх отримала жінка, яка молилася перед нею⁶.

Монастиреві образ подарувала невдовзі після відкриття благочестива жителька Музиківки Надія: ікона була родовою святинею її сім'ї й переходила з покоління в покоління по жіночій лінії⁶. Оскільки святиня була дуже ветха, її віддали на реставрацію, і 14 жовтня 2011 року вона повернулася до монастиря в оновленому вигляді⁶.