Миколаївський чоловічий монастир

Миколаївський чоловічий монастир стоїть у місті Шаргороді на Вінниччині. Посеред колишнього монастирського подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє собор святителя Миколая Мирлікійського, видимий з усіх місць Шаргорода і навколишніх гір⁶.

Точний час заснування обителі невідомий¹. «Енциклопедія історії України» свідчить, що до 1676 року в Шаргороді існував православний Свято-Микільський монастир, зруйнований під час османської навали⁵. Обитель почалася в сусідньому селі Калинівка, де монастир називався на пам'ять преподобного Онуфрія Великого і запустів під час воєн XVII століття^{1, 4}.

У 1718 році монастир відновили в Калинівці вже як василіанський: шаргородський володар Олександр Конецпольський наділив його землею і поселив тут ченців уніатського ордену василіан^{1, 4, 5}.

1748 року Станіслав Любомирський перевів обитель із Калинівки до самого Шаргорода^{1, 5}, розмістив її при храмі святого пророка Іоанна Предтечі і доручив інокам займатися освітою молоді; до 1760 року тут відкрилися школа й лікарня¹. За єпархіальним описом, ця школа була відома по всій Поділлі, і в її стінах навчалося іноді до 600 учнів⁴.

Близько 1782 року новий власник Шаргорода Йосип Сосновський виділив монастиреві теперішню ділянку¹. За описом Шаргородської міської громади, він надав василіанам для спорудження монастиря і школи-бурси розвалини замку та потрібні кошти, а школа, в якій деколи вчилося до 600 учнів, славилася на всьому Правобережжі⁶.

Після приєднання краю до Російської імперії монастир реформували на православний; «Енциклопедія історії України» датує це 1795 роком^{1, 5}. У 1795-1799 роках обитель була резиденцією першого архієрея новоутвореної православної Брацлавської, згодом Подільської, єпархії - єпископа Іоанникія (Никифоровича-Полонського), який пізніше став архієпископом¹.

У 1797 році цей архіпастир заснував при обителі семінарію^{1, 5}. Її богословський клас перенесли до Кам'янця-Подільського, щоб утворити там окрему семінарію: за різними даними, це сталося 1806¹ або 1808 року⁵. Те, що лишилося, у 1817 році перетворили на духовне училище, бурсу¹. З 1861 року монастирем управляли архімандрити⁴.

У цій бурсі в 1841-1849 роках навчався поет Степан Руданський, а в 1876-1880 роках - письменник Михайло Коцюбинський¹. «Енциклопедія історії України» називає серед її вихованців також композитора Миколу Леонтовича⁵, автора «Щедрика»⁶. Меморіальні дошки на фасаді колишньої бурси нагадують про ці імена⁶.

Будівництво собору почали ще василіани, які встигли підняти стіни лише до рівня нижніх вікон, а продовжили православні^{2, 6}. Головний фасад із чотириколонним портиком обернений, усупереч канону, на південь, а не на захід, тож вівтар дивиться на північ^{2, 6}. Будівництво завершили в 1806-1818 роках⁶, а освячено собор у 1829 році²; за єпархіальним описом, храм добудовували за зразком Олександро-Невського собору в Петербурзі⁴.

Основні споруди комплексу зведені наприкінці XVIII - на початку XIX століття². Тепла церква в центрі братського корпусу спочатку була Свято-Миколаївською і містилася на першому поверсі; у 1834-1840 роках її перебудували на двоповерхову, а згодом перейменували на честь Казанської ікони Пресвятої Богородиці². Храм святого Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних перебудували з трапезної у 1874 році².

Дзвіницю зводили у 1806-1848 роках²; триярусна, вона стояла в кам'яній стіні з баштами по кутах, проти головного фасаду собору, і в цій стіні розміщувалися крамниці торговців⁶. Кутова башта походить із XVIII століття². До східного крила собору примикає двоповерховий корпус келій із крильцями і сходами, а впоперек його торця простягається довга будівля бурси, портики якої зі спарених колон повторюють, у зменшених пропорціях, портик собору⁶.

У монастирі подвизався преподобномученик Іоанн (Семенюк). Уродженець Шаргорода 1878 року, він у 1910 році став послушником обителі, до 1924 року очолив її братію в сані ієромонаха, з 1925 року служив на парафіях, потім був висланий до Умані, а в 1937 році заарештований і розстріляний¹.

У 1937 році монастир закрили⁴. З 1946 по 1963 рік у його стінах містився сільськогосподарський технікум, а після закриття технікуму давні мури стояли пусткою⁴. На початку 1980-х років у приміщенні монастиря розмістили міський музей образотворчого мистецтва, і на монументальних колонах замість старовинних ікон з'явилися портрети передовиків соціалістичної праці⁴.

У 1990 році собор закритого монастиря передали парафіяльній православній громаді¹. 26 червня 1992 року Священний Синод Української Православної Церкви благословив відродження чоловічої обителі¹; за єпархіальним описом, чернече життя тут почало відроджуватися з 1996 року⁴. У 1996-1998 роках громада тимчасово була жіночою¹ - синодальні акти 12 березня і 29 липня 1998 року ще називають її Свято-Миколаївським Шаргородським жіночим монастирем Вінницької єпархії^{8, 9}.

5 січня 2013 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 18 утворив Могилів-Подільську єпархію, виділивши її зі складу Вінницької та Тульчинської єпархій; до нової єпархії віднесли, серед інших, Шаргородський район Вінницької області, а єпархіальному архієреєві визначили титул «Могилів-Подільський і Шаргородський»⁷. Разом із районом до неї перейшов і монастир⁴.

22 травня 2000 року ченці зі Свято-Успенської Почаївської лаври привезли до Шаргорода копію Почаївської ікони Божої Матері, яка стала шанованою святинею обителі^{3, 4}. Після закриття Барського монастиря радянською владою місцем перебування старовинного списку Барської ікони Божої Матері був Миколаївський Шаргородський чоловічий монастир, і 4 листопада 2022 року цей образ повернули до Барського жіночого монастиря Вінницької єпархії¹⁰. При обителі створено школу дзвонарів⁴.