Пантелеймонівський чоловічий монастир

Пантелеймонівський монастир під Хустом почався з печери, яку його засновник викопав собі в скелі лісового урочища¹. Ієромонах Мелетій, у миру Михайло Федорович Рущак, народився 26 серпня 1902 року в Хусті, закінчив шість класів народної школи й у шістнадцять років, під впливом сестри, перейшов у православ'я¹. Познайомившись із преподобним Алексієм Карпаторуським (Кабалюком), він за благословенням подвижника здійснив у 1924 і 1925 роках паломництва на Афон, а під час другого залишився на Святій Горі послушником Пантелеймонівського монастиря, де в серпні 1926 року прийняв постриг з ім'ям Мелетій^{2, 1}. Через хворобу він 1927 року повернувся до Хуста, а одужавши, дістав посаду економа курсів для православних священиків^{2, 1}. 29 квітня 1931 року його висвятили в ієродиякона, 1 травня - в ієромонаха й призначили на парафію^{2, 1}. У 1934 році отець Мелетій знову побував на Афоні, прийняв там велику схиму з ім'ям Лука й повернувся до Хуста пішки; усього на Святій Горі він був тричі¹.

З дозволу єпископа Дамаскина 18 червня 1934 року він оселився в лісовій пущі за п'ять кілометрів на захід від Хуста, в урочищі Колесарьово, або Камінь, де видовбав у скелі печеру й почав пустельне життя^{1, 2}. У місті про це ніхто не знав, доки люди не помітили, що ночами на горі в один і той самий час горить світло; піднявшись подивитися, вони побачили самітника, що молився в печері¹. Довідавшись про нього, хустянин Василь Росоха запропонував пустельникові півгектара своєї землі^{1, 2}. Єпархіальне управління благословило будувати на ній лише келію, що отець Мелетій і виконав; згодом, удостоївшись видіння Хреста Господнього біля келії, він поставив ще й каплицю святого великомученика Пантелеймона^{2, 1}. Так у 1934 році постав скит¹. Устав тут запровадили афонський: богослужіння починалося опівночі й тривало до ранку, а на свято - цілу ніч; їсти дозволялося двічі на день, м'яса не вживали зовсім^{1, 2}.

Аскетичне життя пустельника притягало молодих людей, які прагнули чернецтва, і вони звели новий храм та келійний корпус^{2, 1}. У 1950 році в скиту жило вже шестеро монахів і один послушник, двоє з них - непрацездатні через хворобу й старість¹. Дерев'яна церква, яку поставили ченці, мала 11 на 5 метрів, а наступного року в обителі з'явилися дзвіниця, два житлові будинки й майстерня¹. Господарство трималося на двох гектарах землі: вирощували картоплю, а худобу тримали в саманних сараях¹. Серед насельників був монах Серафим (Шандра), уродженець села Приборжавське на Іршавщині, який прийняв постриг 1936 року, від 1939 до 1941 року жив у Бедевлянському монастирі, того ж 1941 року прийшов у Колесарьово, а від 1946 року стояв на чолі скиту¹.

Радянська влада тиснула на єпархіальне начальство, і обитель дістала припис називатися парафією та не приймати нових послушників². У 1952 році скит закрили й перетворили на третю парафію Хуста, а ченців низкою указів перевели на інші місця¹. Проте вони на чолі з отцем Мелетієм не хотіли залишати обитель і трималися тут до 1956 року, поки наказ від 27 березня не розіслав їх по різних приходах і монастирях¹. Дерев'яну церкву зняли з реєстрації діючих 1 червня 1961 року, а 8 серпня розібрали¹.

Отець Мелетій помер 1983 року; поховали його на монастирському цвинтарі, спільному з сільським, а в 1985 році вдячні учні поставили на його хресті мармурову плиту¹. Майно обителі вціліло завдяки трьом черницям, які оселилися тут 1961 року, після закриття церкви, і берегли його тридцять років¹.

На початку 1990-х років монастир відродився². 9 серпня 1991 року єпископ Мукачівський і Ужгородський Євфимій (Шутак) освятив перший камінь престольного храму святого великомученика Пантелеймона¹. Будівництво розпочали 1992 року на тому самому місці, де раніше стояла стара церква, і вели його за участю хустського архітектора¹; храм зводили до 2000 року². Ченці відремонтували вцілілі дерев'яні будиночки та господарські споруди, а зібравши кошти, купили три невеликі дзвони й повісили їх на дерев'яній каркасній дзвіниці¹.

Щоб розширити місце під храмом, ченці зрізали схил і натрапили на скелю заввишки понад 13 метрів; вони звели бетонну підпірну стіну, а побачивши, яка тверда порода, вирішили викопати в ній печерну церкву¹. Роботи почалися 1993 року, і в 1995-му печерний храм преподобного Іова Почаївського був готовий; освятив його єпископ Мефодій¹. Церква лежить на глибині семи метрів, має розміри 6 на 15 метрів і служить обителі зимовим храмом¹. Просто над нею у 2000 році поставили літню каплицю Іверської ікони Божої Матері з різьбленим дерев'яним іконостасом і настінним розписом^{1, 2}; тоді ж звели невеликий двоповерховий цегляний будинок із кімнатами для паломників¹. У 2001 році обитель дістала в дар дзвін вагою 1 350 кілограмів, який освятив єпископ Хустський і Виноградівський Іоанн, а наступного року почали будувати корпус із трапезною та кухнею¹.

На 2003 рік в обителі жило п'ятеро насельників¹. Монастир тримається афонського розпорядку, який запровадив його засновник: у будні утреня починається о першій ночі, Літургія - о четвертій, вечірня - о шостій вечора, а в неділі та свята Літургію служать о десятій³. Храмові свята обителі - Іверської ікони Божої Матері, великомученика Пантелеймона та преподобного Іова Почаївського⁴. Біля стежки, що веде до монастиря, лишилося джерело, яке отець Мелетій викопав ще в 1930-х роках¹. Правлячий архієрей Хустської єпархії очолював тут богослужіння храмових свят: 9 серпня 2019 року, коли за літургією насельника обителі висвятили в диякона⁵, 26 жовтня того ж року, на свято Іверської ікони, коли насельника монастиря висвятили в ієрея⁶, і 9 серпня 2023 року⁷.