Покровський Красногірський жіночий монастир

Монастир стоїть на узвишші Красної гірки, за три кілометри від Золотоноші², у селі Бакаївка Золотоніського району⁴. За переказами, його заснував наприкінці XVI — на початку XVII століття чернець із Константинополя, який викопав на Красній горі печеру; згодом власник тих земель, козак І. Шебет-Слюжка, дозволив селитися на горі й іншим монахам, і ті збудували з верболозу церкву на честь Георгія Побідоносця, а з часом на її місці постав дерев'яний храм¹. Тому самому Георгіївському храмові запорізькі козаки 1637 року подарували Євангеліє львівського випуску².

Своє головне надбання обитель теж пов'язує з переказом. За ним, засновникові тричі являлася уві сні Богородиця; він вирізав з кори образ, названий Корецьким, а потім на дубовій дошці з'явилася друга ікона — Дубенська, яка й донині лишається головною святинею монастиря². Щороку на Преполовення П'ятидесятниці обитель ушановує образ «Дубенська-Красногірська»; це свято встановили на згадку про збереження монастиря від пожежі та епідемії холери в другій половині XIX століття³.

Кам'яніти обитель почала в XVIII столітті. У 1680—1687 роках тут звели теплу дерев'яну церкву, у 1767—1771 роках — Свято-Преображенський собор за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського, а 1859 року — муровану церкву Покрови Пресвятої Богородиці¹; собор освятили 1771 року, і його оздоблення витримане в дусі єлизаветинського бароко². У 1730—1742 роках настоятелем монастиря був Софроній (Кришталевський), канонізований 1918 року¹. Після низки царських указів про секуляризацію 1786 року монастир вивели за штат, а 1790 року сюди з Києва перевели Іоанно-Богословський жіночий монастир¹. У 1900—1917 роках число послушниць зросло до 750 осіб¹.

1922 року обитель закрили, на її території влаштували дім інвалідів, а святині передали Черкаському міському музею¹. 1941 року монастир відновили — тут жило близько п'ятнадцяти черниць¹. 1957 року на території збудували півчий корпус на десять келій, господарське приміщення, будівлю для богадільні та баню¹, а 1961 року сюди перевели частину насельниць Лебединського Свято-Миколаївського жіночого монастиря¹. 1988 року розпочалося відновлення Свято-Преображенського собору, який постраждав під час Другої світової війни, і 1991 року храм освятили¹.

Серед святинь обителі — Дубенська ікона Божої Матері «Угамуй мої печалі» та Козелецька ікона Божої Матері, частки мощей апостола Луки, преподобного Серафима Саровського та інших святих, а також джерело, назване іменем преподобного Софронія¹. Біля Преображенського собору — могила геолога, професора Харківського університету М. Борисяка (1817—1882), який останні роки життя провів в обителі¹; на монастирському цвинтарі поховано митрополита Ніжинського і Прилуцького Іринея (Семка), за яким тут 2017 року звершували заупокійне богослужіння^{3, 6}. Обитель живе і сьогодні: 21 березня 2022 року тут звершили постриг у мантію двадцяти однієї сестри⁵.