Троїцький Охтирський чоловічий монастир

Троїцький Охтирський чоловічий монастир стоїть біля села Чернеччина на Охтирщині, на Охтирському городищі - вкритому дубовим лісом останці правого берега Ворскли, що підноситься на 40 м над заплавою¹. Вершина городища має форму овалу розміром 100 на 280 м; з півночі його захищає оборонний вал, довкола якого виявлено археологічний культурний шар IX-XII ст.¹

За описом харківського архієпископа Філарета (Гумілевського, †1866), поданим у його історико-статистичному описі Харківської єпархії 1857 року, Охтирський монастир посідав на Слобожанщині перше після Святогірського місце за красою розташування; гора, на якій він стояв, кругла, наче шатро, і вкрита зеленню, а біля підніжжя в'ється Ворскла й обтікає її майже кругом, лишаючи для проїзду один перешийок².

1641 року на цьому городищі заснували прикордонне місто Ахтир, попередника нинішньої Охтирки; його укріплення складалися із земляного валу й мали шість бастіонів, а 1652 року місто було зруйноване¹.

1654 року в південно-західній частині покинутого городища оселилися сорок ченців Лебединського Троїцького монастиря, які на чолі з ігуменом Іоанникієм прийшли з Правобережжя^{1, 3}. Обитель, яку вони заснували, спершу мала назву Благовіщенської, а її дерев'яні споруди - Благовіщенську церкву, трапезну й келії - та укріплення звели в 1671-1676 роках^{1, 3}. Перша церква була дерев'яна, а на зламі XVII-XVIII ст. охтирський полковник Федір Осипов збудував тут мурований Благовіщенський храм³.

У першій чверті XVIII ст. ктитором монастиря став духівник царя Петра I священик Тимофій Надаржинський (друга половина XVII ст. - 1729)¹. Його коштом у 1724-1727 роках звели мурований Троїцький собор, після чого монастир перейменували на Троїцький і оточили цегляним оборонним муром^{1, 3}. Сам Надаржинський прийняв схиму з ім'ям Товії в цій обителі, тут помер і був похований 1729 року³.

1741 року в монастирі спорудили муровані оборонну дзвіницю, трапезну з церквою святих апостолів Петра і Павла та келії¹. Будівничим трапезної з дзвіницею і лікарні при ній власна історія обителі називає сина Тимофія Надаржинського Осипа, а присвяту лікарняного храму подає з різночитанням - святих апостолів Петра і Павла або Преображення Господнього³.

Троїцький собор був тридільний і трибанний: нава восьмигранна, бабинець чотиригранний, вівтар шестигранний, а стіни вівтаря й бабинця значно нижчі за високий восьмерик нави¹. Після 1842 року центральне тридільне ядро собору обудували численними притворами й бічними вівтарями¹.

1788 року, під час секуляризації монастирських маєтностей, обитель ліквідували, а її мури, трапезну церкву й корпуси келій розібрали на цеглу¹. Троїцький собор став парафіяльним храмом для сусідніх сіл Чернеччини та Доброславівки¹. Попри закриття, на храмове свято сюди щороку приходили охтирські богомольці³.

1835 року заможні мешканці Охтирки просили харківського архієпископа Мелетія (Леонтовича, †1840) відродити обитель, обіцяючи забезпечити її утримання³. Після його смерті клопотання перед Синодом поновив наступник на харківській кафедрі Інокентій (Борисов, †1857), і 1842 року дозвіл на відновлення монастиря було отримано^{1, 3}.

За свідченням харківського архієпископа Філарета, 15 січня 1843 року ігумен з ієромонахами вперше звершили богослужіння у Троїцькому храмі³. Крім храму й дзвіниці, на місці давнього монастиря стояла тоді одна лише ветха мала хата церковного сторожа; настоятелю пропонували перезимувати в зручних покоях біля міського собору, але він, а за його прикладом і братія, залишилися в сторожовій хаті³. Із заготовлених за зиму матеріалів навесні звели два дерев'яні будинки: на горі для братії, під горою для прочан³.

2-3 липня 1843 року відбулося урочисте відкриття монастиря: першого дня архієпископ Інокентій звершив богослужіння в Охтирці, а другого з міста до обителі пройшов хресний хід, після якого відслужили літургію й заклали муроване приміщення теплої трапезної церкви та келій³. Відтоді з Охтирки до монастиря щороку йшов хресний хід з Охтирською іконою Божої Матері³.

Першим настоятелем відродженої обителі був ігумен, а з 1859 року архімандрит, Сергій (Ізмайлов, †1863)³. 1844 року монастир обвели новим муром з брамою, звели теплий храм Різдва Богородиці, мурований і три дерев'яні корпуси келій¹; власна історія обителі відносить дерев'яний храм преподобного Сергія Радонезького до 1845 року, а храм Різдва Пресвятої Богородиці в мурованому братському корпусі - до 1850-го³. У другій половині XIX ст. під горою спорудили муровані будівлі лікарні й готелю¹.

1852 року при Троїцькому храмі влаштували приділи Благовіщення Пресвятої Богородиці та ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість»³. Цю ікону, шановану святиню обителі, за переказом приніс сюди один священник ще до закриття монастиря³.

На схилі монастирської гори облаштували вхід у печери¹. Печери викопали в товщі гори за прикладом Києво-Печерської лаври, під час запустіння обителі їх завалили камінням, а за настоятеля Сергія вхід у підземелля розчистили³.

Серед насельників обителі був преподобномученик Аристарх - у миру Олександр Сітало, народжений 1862 року, який у віці двадцяти дев'яти років став насельником монастиря й подвизався тут до своєї мученицької смерті⁴. 1919 року його заарештували більшовики і після катувань розстріляли⁴.

Вдруге монастир ліквідували у 1920-х роках: тут містилася дитяча колонія, яку згодом змінили військові казарми^{1, 3}. У 1940-х роках собор і всі споруди, крім оборонної дзвіниці, було зруйновано¹, а по війні майже все, що вціліло від монастирських будівель, розібрали на цеглу³. У повоєнну добу на монастирській горі діяв дослідний полігон оборонного підприємства¹; від 1970-х років тут випробовували антени³.

Від усього ансамблю збереглася тільки дзвіниця 1741 року, що стоїть на найвищій точці городища¹. Її звели з червоної цегли за взірцем дзвіниці Покровського собору в Харкові: це триярусний восьмерик, увінчаний гранчастим шатром з ліхтариком і цибулястою маківкою, загальною висотою 22 м¹.

Перший ярус ширший за горішні, має стіни завтовшки 170 см і виразні оборонні риси¹. У правому відкосі дверей влаштовано хід у товщі стіни зі сходами на другий ярус, який первісно виводив на бойовий майданчик прилеглого оборонного муру¹. На другому ярусі були бійниці, пізніше розтесані й перероблені на прямокутні вікна¹.

Дзвіниця - рідкісний збережений зразок монастирської дзвіниці оборонного типу першої половини XVIII ст. і пам'ятка архітектури місцевого значення з охоронним номером 125-См^{1, 5}. Саме Охтирське городище є комплексною пам'яткою природи, археології та історії¹. У «Великій українській енциклопедії» монастир названо одним з найвизначніших архітектурних ансамблів Слобожанщини¹.

Нове відродження обителі почалося 2002 року^{1, 3}. На першому поверсі дзвіниці влаштували храм, освячений 2003 року, а в будівлі, зведеній колись для полігону, - трапезну³. Того ж 2003 року відновили традицію щорічного хресного ходу з Охтирки зі списком Охтирської ікони Божої Матері³.

9 березня 2004 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 8 благословив відкриття Свято-Троїцького Охтирського чоловічого монастиря в селі Чернеччина Охтирського району Сумської області⁶.

У 2004-2007 роках у монастирі спорудили двоповерховий братський корпус, 2007 року надбудували другий мансардний поверх готельного корпусу й почали розчищати печери, а 2010 року поряд із дзвіницею звели другий храм³. Серед святинь обителі - список ікони Божої Матері «Достойно єсть»⁷.

19 червня 2014 року Священний Синод журналом № 9 благословив змінити назву Свято-Троїцького Охтирського чоловічого монастиря Сумської єпархії Української Православної Церкви на Охтирський Свято-Троїцький чоловічий монастир Сумської єпархії Української Православної Церкви, а також прийняти та зареєструвати статут обителі в новій редакції⁸.

9 грудня 2020 року Священний Синод Української Православної Церкви, у відповідь на рапорти керуючих Сумською та Олександрійською єпархіями, благословив місцеве шанування преподобномученика архімандрита Аристарха (Сітало) - одного з п'ятьох подвижників благочестя, що подвизалися на теренах цих двох єпархій^{9, 4}.

25 вересня 2021 року в Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Суми Предстоятель Української Православної Церкви очолив Божественну літургію з чином прославлення нового святого: секретар Священного Синоду зачитав синодальне рішення, керуючий Сумською єпархією прочитав житіє новомученика, після чого святому проспівали тропар, кондак і величання та вклонилися його іконі⁴.