Троїцький ставропігійний жіночий монастир

Троїцький ставропігійний жіночий монастир стоїть у місті Немирів на Вінниччині. До 1996 року обитель називалася Миколаївською, а нинішню назву дістала за єдиним храмом, який уцілів на її території^{1, 2}.

Про початок обителі джерела розповідають по-різному. Енциклопедія відносить заснування приблизно до середини XVIII століття і пов'язує його з графом Вінцентієм Потоцьким (1740-1825), державним і військовим діячем Речі Посполитої; спершу монастир був чоловічим і стояв, імовірно, у селі Монастирському або в урочищі Монастирок поблизу Немирова². Сторінка самої обителі називає ті самі два місця, відносячи урочище до села Селевинці, і датує згадки про монастир у самому Немирові другою половиною XVIII століття¹.

Синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ у повідомленні 2017 року подає інший рахунок: обитель заснував преподобний Мефодій, який прийшов з Афону ще в першій половині XIII століття, двічі її руйнували татари і двічі вона відроджувалася, а втретє життя в монастирі відновилося вже за часів незалежної України³.

У 1783 році монастир обернули на жіночий з посвятою святителю Миколаю і перевели на територію немирівського палацу графа Потоцького. За переказом, який наводить енциклопедія, католикові Потоцькому уві сні явився святитель Миколай і звелів звільнити палац для православної обителі, але поміщик знехтував видінням; лише після третього явлення, коли графа дивом винесли з дому на ліжку у двір, він скорився². У 1797 році Потоцький офіційно підтвердив свій дозвіл на перебування тут черниць і подарував монастиреві земельні угіддя^{1, 2}.

14 жовтня 1798 року за клопотанням єпископа Брацлавського і Подільського Іоанникія (Никифоровича-Полонського) рішенням Синоду обитель піднесли до другого класу, і її утримання забезпечувала державна скарбниця; у 1841 році монастир перевели до розряду третьокласних. За настоятельки Єннафи, яка керувала з 1800 до 1837 року, тут звели кам'яну Успенську церкву (близько 1809 року), нові дерев'яні келії та господарські приміщення².

У першій половині 1845 року, вже за ігумені Аполлинарії (Балушиної, 1818-1903), яка очолювала обитель з 1845 до 1903 року, пожежа знищила всі дерев'яні будівлі - келії та господарські приміщення; уціліли будинок настоятельки й Успенська церква².

Того ж року на місці згорілої дерев'яної Миколаївської церкви звели однойменний кам'яний храм, до якого 1862 року прибудували північний, а 1894 року південний приділ. Невдовзі постали кам'яний одноповерховий келійний корпус із галереєю коротких колон тосканського ордера, трапезна та будинок священника².

До Аполлинарії в монастирі трималися особножитного статуту: кожна черниця, а іноді дві чи три, власним коштом будували собі дім, у якому жили й вели окреме господарство. У 1846 році за поданням благочинного монастирів ігумена Гедеона і з благословення архієпископа Подільського і Брацлавського Арсенія (Москвіна) в обителі запровадили спільножиток².

У 1846-1865 роках монастир обвели цегляною огорожею понад кілометр завдовжки і понад три метри заввишки з чотирма наріжними вежами. Тоді ж постали кам'яний флігель для інокинь (1853), кухня з приміщеннями для робітників, будинок трапезної з кухнею та пекарнею (1867) і триярусна дзвіниця (1873)².

У 1876-1881 роках з благословення єпископа Подільського і Брацлавського Феогноста (Лебедєва) в обителі звели Троїцький собор, а в 1888-1889 роках поставили ще одну, малу дзвіницю - на згадку про порятунок родини імператора Олександра III під час аварії потяга 17 жовтня 1888 року на станції Борки; для неї відлили й дзвін на пам'ять про ту саму подію^{2, 4}. Будували з доброякісної цегли, яку виготовляли на цегельні при монастирі².

До середини XIX століття обитель володіла подарованими Потоцьким 37 десятинами землі. У 1865 році монастиреві наділили з казни ще 125 десятин поблизу села Ксендзівка, а за клопотанням 1893 року відвели там-таки 88 десятин лісу й передали млин; того ж року на прохання ігумені Аполлинарії обителі пожалували ще 153 десятини землі поблизу села Бугаків. Не маючи змоги обробляти все власними силами, сестри здавали землю й млин в оренду².

1 жовтня 1860 року ігуменя Аполлинарія відновила при монастирі духовне училище для дівчат-сиріт і дітей бідних священно- і церковнослужителів єпархії; вчителювали в ньому інокині обителі. У 1884 році немирівське монастирське училище перетворили на церковнопарафіяльну школу, додавши до програми історію та географію. Серед викладачів тут працював священник Димитрій Леонтович, батько композитора й диригента Миколи Леонтовича (1877-1921), якого навчив грати на віолончелі, скрипці й гітарі².

Сестри мали золотошвейну майстерню, де виготовляли предмети оздоблення храмів і шили священницькі ризи для кафедральних соборів та архієрейських ризниць. В Успенській церкві зберігалася ікона Богородиці з Предвічним Немовлям, зображеними на одному полотні зі святителем Миколаєм, яка пережила пожежу 1845 року; над царськими вратами Троїцької церкви стояв Казанський образ Божої Матері, а на горньому місці Успенської - образ Успіння (1846-1847) роботи художника Івана Сошенка².

Шанували в обителі й ікони преподобного Сергія Радонезького та благовірного князя Олександра Невського, що раніше були в Ісаакіївському соборі Санкт-Петербурга і які пожертвували монастиреві на прохання ігумені. У 1910 році афонські ченці передали сюди образ Божої Матері «Троєручиця», що згодом опинився в жіночому монастирі у Браїлові².

У 1895 році в обителі жило близько 30 черниць і 50 послушниць, а до 1906 року - ігуменя, 29 черниць і 88 послушниць. Після початку Першої світової війни з благословення єпископа Подільського і Брацлавського Митрофана (Афонського) створили Подільський тимчасовий єпархіальний комітет допомоги пораненим і хворим воїнам; його розпорядженням до січня 1915 року в монастирі відкрили лазарет, а сестрами милосердя служили насельниці².

У 1922 році під приводом нестачі грошей на закупівлю хліба влада вилучила з обителі всі церковні цінності й дзвони, а також понад 300 десятин землі. Наприкінці 1929 року виконавчі органи ухвалили рішення про закриття монастиря: більшість черниць переїхала до жіночого монастиря у Браїлові, частина - до будинку інвалідів, решта оселилася в родичів^{1, 2}.

Храми й кілька приміщень передали військовій частині, у 1930 році на території обителі розмістилася Немирівська машинно-тракторна станція, а решту будівель зайняв дитячий будинок. Восени 1941 року дитячий будинок евакуювали, до монастиря повернулися близько 55 насельниць, і богослужіння звершували в облаштованій домовій церкві².

Після звільнення Немирова в монастирських приміщеннях розмістилися дитячий будинок, школа для глухонімих і училище агрономів. Черниці жили в корпусах обителі до травня 1951 року, коли їх знову виселили до Браїлова, а 20 березня 1958 року виконком Немирівської районної ради ухвалив розібрати зимову Успенську церкву як аварійну².

На початку 1990-х років настоятель Миколаївського храму селища Брацлав, благочинний Немирівського округу протоієрей Микола Чорнопищук, зібравши церковну громаду, домігся дозволу на реставрацію монастирської Троїцької церкви. 19 серпня 1992 року, у свято Преображення Господнього, він уперше за багато років відслужив у ній Божественну літургію, а 7 березня 1996 року рішенням Синоду УПЦ обитель відродили й перейменували на Троїцьку^{1, 2}.

До 1998 року поряд із храмом викопали колодязь, а над ним звели каплицю і дзвіницю^{2, 4}. 9 лютого 2006 року Священний Синод УПЦ, розглянувши стан справ у монастирі, який тоді належав до Тульчинської єпархії, надав йому статус ставропігійного з безпосереднім підпорядкуванням Митрополиту Київському і всієї України⁵. 18 травня того ж року Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) звершив чин освячення хрестів для другого храму, спорудженого в обителі⁴, а 20 липня 2012 року Синод благословив відкриття скиту обителі в місті Ладижин на Вінниччині⁶.

Келії 1845 року і Троїцька церква 1881 року колишнього Миколаївського монастиря внесені до переліку пам'яток архітектури Немирова місцевого значення⁷.

Монастир володіє 7 гектарами землі, яку обробляють насельниці, має підсобне господарство і майстерню, де шиють священницькі та церковні ризи. При обителі діють недільна школа для дорослих і дітей, бібліотека та кіоск церковної літератури, а також зберігається кілька частинок мощей святих².

Серед святинь обителі - список образу Богородиці зі святителем Миколаєм, який до революції був в Успенській церкві монастиря⁸. В одному з приміщень обителі відкрито музей її історії¹, а в 2007 році в самому Немирові створили музей про становлення православ'я на Немирівщині й про заснування монастиря².