Троїцький Дерманський жіночий монастир

Троїцький Дерманський жіночий монастир стоїть у селі Дермань-2 на Здолбунівщині. Обитель відома з XV століття, і Енциклопедія історії України називає її одним із провідних культурно-освітніх осередків України кінця XVI - початку XVII століття¹.

Коли і ким монастир засновано, документально не встановлено². Поширена думка про фундатора - князя Василя Федоровича Красного Острозького - спирається на приписку в дерманському пом'янику, опубліковану 1859 року; проте самі коментатори того запису датують його часом між 1636 і 1644 роками і показують, що вписана під іменем «Василий» дата смерті 1608 року вказує радше на князя Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького, тож питання залишається відкритим². Найдавніше документальне свідчення про обитель збереглося під 1499 роком, коли князь Костянтин Іванович Острозький подарував ченцям «Поученія» святого Калліста². Другий його дар, записаний у Євангелії 1507 року, - срібний позолочений потир, дискос і хрест з мощами «к Церкви Божей Св. Троицы, к монастырю общем к Дермани» - є найдавнішим документальним підтвердженням і престолу обителі, і її спільножитного укладу².

Землеволодіння монастиря відоме з кінця XV століття: із запису 1512 року дізнаємося, що Семен Олізарович перед смертю відписав ченцям село Білашів². Сумарії XVIII століття свідчать, що 1542 року обитель володіла Білашевом, Глинським, Дерманем, Коршевом і Кунином, а 1597 і 1602 року князь Василь-Костянтин Острозький затвердив за нею ці маєтки разом з половиною Малого Мізоча². Отримавши ці села, Дерманська обитель стала однією з найбагатших на Волині². Попри це, 1571 року вона мала лише невелику дерев'яну Троїцьку церкву з бічною каплицею святого Димитрія².

1575 року князь Василь-Костянтин Острозький, усунувши ігумена Михаїла (Джусу), передав обитель «до рук Ивану Федоровичу» - першодрукареві, якого тогочасні документи називають монастирським «справцею» і «державцею»². Управління Івана Федорова монастирем енциклопедія датує часом між 1575 і 1580 роками¹.

1602 року патрон обителі передав її «під общеє житіє» ченцям і водночас відкрив тут школу, де викладали грецьку, латинську та церковнослов'янську мови; ігуменом того ж року став Ісакій Борискович¹. На переломі століть до Дерманя перенесли острозьку друкарню²: за розповіддю Наталі Головатої, вона почала працювати 12 квітня 1603 року під проводом Дем'яна Наливайка, брата ватажка козацько-селянського повстання Северина Наливайка, а першим її виданням став «Лямент дому княжат Острозьких» на похорон князя Олександра Острозького³. У монастирі працював перекладач Кипріян, який переклав тут з грецької збірку античних і візантійських афоризмів «Пчола» (1599), «Синтагматіон про сім святих церковних тайн» Гавриїла Севера (1603) і «Бесіди на Євангеліє від Іоанна» Іоанна Златоуста (1605)¹. Серед дерманських дияконів Сергій Горін називає й Григорія Отреп'єва, який перебував в обителі з осені 1602 року і залишив її 1603 року². З поверненням друкарні до Острога, не раніше 1605 року, друкарство в Дермані припинилося¹.

Настоятелями монастиря були архімандрит Геннадій (1591-1601), Ісакій Борискович (1602-1605) і, від 1625 року, Мелетій Смотрицький¹. 1627 року обитель перейшла під контроль унійного ордену василіан¹. Мелетій Смотрицький помер у Дермані 27 грудня 1633 року і був похований у монастирі^{2, 3}. Після його смерті колишнє інтелектуальне життя обителі згасло: монастирська бібліотека, переважно світського змісту, була втрачена - частину її, за деякими відомостями, спалив перед смертю сам Смотрицький, а решту разом з монастирськими документами неодноразово грабували під час татарських наїздів на Волинь, тож на початку XVIII століття ті, хто описував дерманський архів, скаржилися, що не можуть знайти жодного монастирського видання, і лише в кількох парафіях зберігся «Октоїх»³.

1821 року царський уряд відібрав монастир у василіан і передав православним ченцям з Острога¹. У 1828 році в обителі сталася пожежа, яка охопила всі монастирські приміщення; постраждав і Троїцький храм⁴. 1829 року настоятелем Дерманського монастиря призначено архімандрита Ієрофея (Лобачевського), який доти 15 років відбудовував невеликий позаштатний монастир Іоанна Милостивого в Загайцях^{4, 5}.

Кам'яну Троїцьку церкву архімандрит Ієрофей відбудував у тому вигляді, який вона має донині⁴. За царським указом 1841 року виготовили план відновлення вежі та дзвіниці: відновили фасад і ворота, вежу вкрили новим дахом з куполом, а згодом упорядкували ризницю й церковне начиння⁴. Через рік після його призначення при монастирі відкрилася школа для церковних паламарів, а 1833 року - уїздне і парафіяльне училище, де щороку навчалося понад 200 вихованців; 1853 року за монастирською огорожею звели триповерховий будинок для ректора училища і викладачів⁴. 1850 року владика освятив домову церкву святителя Інокентія Іркутського, свого земляка-волинянина⁴. При обителі він улаштував також електричний телеграф, відреставрував невеликий давній храм, споруджений ще князем Острозьким, і поповнив бібліотеку новими виданнями різними мовами⁴.

Іменним наказом від 25 вересня 1844 року архімандрита Ієрофея зведено в сан єпископа з титулом єпископа Острозького і залишено настоятелем Дерманського монастиря⁴; хіротонію звершено в травні 1845 року⁵. Містом перебування вікарного єпископа був Острог, тож у Дермань він приїздив на літні місяці⁴. Преосвященний Ієрофей очолював обитель 42 роки і помер 17 квітня 1871 року на 84 році життя; поховали його в склепі Троїцької церкви⁴.

До 1920 року при монастирі існувала церковно-учительська школа; пізніше тут відкрили єпархіальну дівочу школу, перетворену згодом на українську приватну гімназію, яка діяла до початку 1930-х років¹. Від 1990-х років у Дермані знову діє жіночий монастир¹.

Через 150 років після смерті владики Ієрофея його мощі знайшли нетлінними, і рішенням Священного Синоду від 17 серпня 2021 року єпископа Ієрофея (Лобачевського) зараховано до лику святих Рівненської єпархії, а днем його пам'яті встановлено 30 квітня^{4, 5}. 11 вересня 2022 року в Дерманському Свято-Троїцькому жіночому монастирі відбувся чин прославлення святителя за Божественною літургією, яку очолив Предстоятель Української Православної Церкви⁵. 13 вересня 2024 року в обителі знову звершили святкові богослужіння в день прославлення святителя⁶.

Мощі святителя Ієрофея спочивають у Троїцькому храмі обителі: у грудні 2023 року повідомлялося, що духовенство Здолбунівського благочиння другий місяць поспіль щоп'ятниці звершує біля них молебний спів з акафістом⁷. Обитель приймає й щорічні олімпіади «Знавці Біблії» та «Закон Божий» для учнів недільних шкіл Здолбунівського благочиння: 26 грудня 2024 року в ній змагалися 43 вихованці, для яких після конкурсу влаштували трапезу та екскурсію святинями монастиря⁸, а 26 грудня 2025 року в олімпіадах узяли участь вихованці 21 недільної школи Здолбунівщини⁹.