Преображенський жіночий монастир

За місцевим переказом, монастир заснували ченці-пустельники, які оселилися тут у землянках¹. Під 1540 роком обитель уперше згадують історичні документи¹; єпархія відносить появу святині на березі Південного Бугу до XVI століття⁶. Через близькість до Меджибожа монастир часто називали Меджибізьким¹. У XVIII столітті він став унійним, а 1795 року повернувся до православних¹. Наприкінці XVIII століття обитель вигоріла під час пожежі, і загинув дерев'яний Преображенський храм, відомий з 1760 року; замість нього 1809 року збудували однойменний мурований¹.

1820 року монастир відвідав російський імператор Олександр I. Історик Євфимій Сіцінський зазначає: «Відвідання було випадкове. Імператор, оглядаючи кімнати настоятеля, побачив у келії людський череп, побажав узяти його з собою і замість нього залишив настоятелеві 100 карбованців»¹. 1849 року в середньому ярусі мурованої надбрамної дзвіниці освятили теплий храм святителя Миколая Мирлікійського¹. 1888 року обитель перетворили на жіночу¹. На згадку про порятунок Олександра III під час залізничної катастрофи того ж 1888 року в монастирі збудували і 1893 року освятили новий трапезний храм із двома престолами — на честь Успіння Божої Матері та святителів Митрофана Воронезького і Тихона Задонського¹.

У 1922—1924 роках обитель закрили і віддали під дитячий будинок, а згодом розібрали дзвіницю¹. Частина монашествуючих залишалася тут до 1935 року, і за місяць до їхнього вигнання в будинку, відомому як «дім священника», охрестили немовля Віктора Сабодана із сусіднього села Марківці — майбутнього Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира^{1, 6}. 1941 року до обителі повернулися інокині, але 1944 року її знову закрили¹. Того ж року снаряд зруйнував рештки Миколаївського храму, а на території монастиря з'явилася могила загиблих радянських воїнів¹. Після війни тут розмістили дитячий спецінтернат, який у 1980-х роках спорудив низку нових будівель¹; серед монастирів, закритих на Хмельниччині до 1964 року, єпархія називає і Головчинецький⁶.

1996 року обитель відродилася^{1, 6}. 12 березня 1998 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 13 благословив перетворення Свято-Преображенського жіночого монастиря в Головчинцях на чоловічий⁷; а 22 січня 2001 року, відкриваючи жіночий монастир святої праведної Анни в Славуті, Синод призначив його старшою сестрою насельницю «Свято-Преображенського Головчинецького жіночого монастиря»⁸. 5 січня 2013 року Синод журналом № 07, за рапортом митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія, благословив відкриття Свято-Михайлівського скиту Головчинецького Свято-Преображенського жіночого монастиря в селі Марківці⁹ — тому самому селі, де народився і від семи років прислуговував у храмі майбутній Митрополит Володимир і де поховані його батьки⁴.

Відновлену обитель забудовували два десятиліття: 2002 року освятили домовий храм преподобного Онуфрія Великого і оновили Преображенський храм, у 2003—2009 роках спорудили каплицю і купальню на джерелі преподобного Онуфрія, 2004 року радянський пам'ятник на солдатській могилі замінили хрестом, 2007 року освятили новий ігуменський корпус, у 2008—2009 роках влаштували храм Святої Трійці, а 2009 року закінчили дзвіницю і відкрили при монастирі православний літній дитячий табір «Родничок»¹. Серед святинь обителі — старовинна ікона преподобного Онуфрія Великого і Розп'яття, виготовлене 1908 року в Свято-Іллінському скиту на Афоні; поки монастир був закритий, ці святині зберігалися в храмі апостола Іоанна Богослова села Требухівці². Ікону і джерело преподобного Онуфрія єпархія називає серед своїх шанованих святинь⁶. Храмові свята монастиря — День Святої Трійці, Преображення Господнє 6 (19) серпня і пам'ять преподобного Онуфрія Великого 12 (25) червня³; Хмельницька єпархія тримає обитель у своєму переліку монастирів⁵.