Покровський Голосіївський чоловічий монастир

Обитель заснував 1631 року святитель Петро (Могила), тоді архімандрит Києво-Печерської лаври: він звернув увагу на відокремлену околицю Києва — Голосієво, придбав частину лісу з невеликою галявиною і збудував тут храм в ім'я великомученика Іоанна Сочавського та кілька будиночків-келій для братії, чим поклав початок скиту Києво-Печерської лаври, згодом названому Голосіївською пустинню². Частину мощей великомученика привезли з Молдови; тоді ж поставили будинок для митрополита і насадили сад¹.

У 1680-х роках архімандрит Варлаам Ясинський збудував у пустині церкву преподобних Варлаама та Йоасафа Індійських, а 1764 року звели дерев'яну церкву ікони Божої Матері «Живоносне Джерело»¹. Від 1786 року монастир був ставропігійним і до 1793 року перебував у віданні колишнього архімандрита лаври Зосими Валкевича; після секуляризації церковних земель пустинь занепала і від 1800 року діяла лише як літня резиденція київських митрополитів¹.

Два кам'яні храми тут збудував митрополит Філарет (Амфітеатров): 1846 року — Покрови Божої Матері за проєктом архітектора П. Спарро, з бічними вівтарями великомученика Іоанна Сочавського і Трьох Святителів, а пізніше — домовий храм преподобного Іоанна Багатостраждального Печерського¹. У 1852 році обитель з благословення святителя Філарета назвали Свято-Покровською, а церкву Іоанна Сочавського перейменували на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело»^{1, 2}. Крім храмів і келій у Голосіївській пустині були літня резиденція київських митрополитів із домовою церквою, готель і господарський хутір лаври². Наприкінці XIX століття дерев'яні церкви розібрали, а в 1910—1912 роках звели головний цегляний хрещатий п'ятибанний храм «Живоносного Джерела» за проєктом архітектора Є. Єрмакова^{1, 2}.

У Голосіївській пустині подвизалися святителі Петро (Могила) і Філарет (Амфітеатров), преподобні Парфеній Київський і Олексій Голосіївський та Христа ради юродиві Феофіл (Горенковський) і Паїсій (Яроцький) — усі вони прославлені Українською Православною Церквою в лику місцевошанованих святих². Троє ченців-священнослужителів обителі прийняли мученицьку смерть: преподобномученики Касіян (Кузик), Іполит (Семенов) і Філіп (Безуглий)².

На початку 1920-х років на території монастиря влаштували зразкове культурне господарство, а 1923 року монастирські землі й господарство віддали Сільськогосподарському інститутові¹. Голосіївську пустинь закрили 1926 року, і в радянський період зруйнували всі її храми і будівлі, за винятком будинку київських митрополитів^{2, 3}. У 1930-х роках підірвали храм «Живоносного Джерела», у повоєнні роки на території діяли чотирикласна школа, піонерський табір і туристична база, а в 1950—60-х роках розібрали всі споруди, крім митрополичого будинку¹. У роки війни через пустинь проходила друга лінія оборони Києва і тут точилися запеклі бої, проте жоден снаряд не влучив у чернече кладовище, де був похований преподобний Олексій Голосіївський².

У 1993 році обитель відкрили як скит Києво-Печерської лаври, і того ж року, 4 жовтня за новим стилем, були знайдені мощі преподобного Олексія Голосіївського та відкритий домовий храм преподобного Іоанна Багатостраждального². У 1996 році, згідно з рішенням Священного Синоду, Голосіївська пустинь стала самостійним монастирем². Відновили храм «Живоносного Джерела» і чернече кладовище, на місці колишнього митрополичого будинку збудували нову церкву, постали чернечий та адміністративний корпуси, готель та інші будівлі², а також дзвіниця, печерна церква преподобного Феодосія Печерського і храм святителя Миколая¹. Від 1999 року триває відбудова храму «Живоносного Джерела» в первісному вигляді: біля його північної стіни, всередині фундаментів, лежить могила преподобного Парфенія Київського, а біля східних фундаментів — могила преподобного Олексія Голосіївського¹. У 2003 році монастиреві подарували копію чудотворної ікони «Геронтисса» з Афону¹. У червні 2018 року Предстоятель Української Православної Церкви очолив урочистості з нагоди двадцятип'ятиріччя відродження пустині⁵.

Монахиня Аліпія (Авдєєва) народилася 16 березня 1905 року, була пострижена в чернецтво в 1940-х роках у Києво-Печерській лаврі, а 1979 року оселилася на руїнах Голосіївської пустині, де до неї приходило безліч людей³. Вона відійшла до Господа 30 жовтня 1988 року і була похована на Лісовому цвинтарі Києва; 18 травня 2006 року тіло матінки перепоховали в монастирі, в усипальниці під храмом «Живоносного Джерела»³. У тридцяту річницю її смерті, 30 жовтня 2018 року, в обитель прийшли помолитися понад сто тисяч православних³. Від 2023 року на території монастиря працює Київська духовна академія, для якої тут облаштували новий Академічний храм на честь преподобного Іоанна Дамаскина⁴.