Богоявленський жіночий монастир

Богоявленський жіночий монастир Олександрійської єпархії стоїть у селі Диківка, за тридцять кілометрів від Олександрії, і храм тут набагато старший за саму обитель: церкву збудували ще у XVIII столітті, а монастир відкрили 1996 року¹.

Село заклали в першій половині XVIII століття на місці зимівника козака на прізвисько Дикий, який служив у Миргородському полку; перша письмова згадка про Диківку датована 1742 роком^{1, 2}.

У 1752 році імператриця Єлизавета Петрівна видала полковникові Івану Хорвату жалувану грамоту на створення Нової Сербії, і в Диківці розквартирували 18-ту роту Новосербського кінного гусарського полку³. У другій половині того ж століття сербські військові під проводом того самого полковника збудували в селі кам'яний храм на честь Богоявлення Господнього¹; власний сайт обителі відносить церкву до кінця XVIII століття². Форма її була незвична: в основі лежав восьмикінцевий хрест із прямою нижньою перекладиною¹.

За місцевим переказом, храм звели для архімандрита Софронія та одинадцяти ченців, які прибули із Сербії. Але Диківка лежала на жвавому шляху між Єлисаветградом і Кременчуком і для усамітненого чернечого життя не годилася, тож серби оселилися в сусідньому лісовому масиві, де для них збудували монастирські корпуси; ті корпуси не збереглися¹.

У радянські роки храм закрили. Спочатку в ньому тримали зерно, а потім обладнали сільську лікарню, з палатами для хворих і кабінетами лікарів¹. Саме таке, відносно дбайливе використання й зберегло будівлю¹.

Повернути храмові його призначення задумав священник сусіднього села Дмитрівка, який духовно опікувався також Диківкою: проїжджаючи повз стару церкву, обладнану під лікарню, він бачив, що будівля не зруйнована, а лише перероблена. Він звернувся до архієпископа Кіровоградського і Олександрійського Василія (Васильцева), і той, оглянувши храм, запропонував створити саме жіночий монастир, бо в єпархії такої обителі тоді не існувало¹.

Рішення про відкриття Богоявленського жіночого монастиря Священний Синод Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого митрополита Володимира ухвалив 27 липня 1996 року¹.

Починати довелося практично з нуля: лікарня ще працювала на території майбутнього монастиря, а в самому храмі були лікарняні кабінети та палати. Після переведення медичного закладу до Знам'янки обладнання вивезли, залишивши порожні стіни¹. Першою помічницею стала дівчина Оксана, згодом монахиня Надія; удвох вони й почали облаштовувати обитель, маючи спершу одну невелику кімнату, переобладнану під келію, і поступово ремонтуючи кімнату за кімнатою власними руками¹.

У перші роки сестри самі будували й реставрували храм, влаштовували трапезну, ставили огорожу та обробляли землю; при монастирі з'явилося власне підсобне господарство із земельними угіддями та худобою, а через брак техніки жінки нерідко вручну збирали врожай, косили сіно й заготовляли корм для тварин¹. Пізніше збудували й інше: 2004 року обладнали готель для паломників, а протягом 2006-2010 років звели дзвіницю².

Сьогодні в обителі постійно приймають паломників, дають їм відпочити, пригощають і залучають до богослужінь, а сестри беруть участь у благодійних та громадських заходах, готують страви для свят і підтримують жителів навколишніх сіл¹. Особливою подією новітньої історії монастиря єпархія називає прославлення місцевошанованого святого Іоанна Похідченка, мощі якого нині перебувають у Богоявленському храмі¹.

Престольне свято обитель відзначає на Богоявлення, 6 (19) січня⁷. Громада її жива: 10 квітня 2025 року в Богоявленському храмі правлячий архієрей постриг двох монахинь у велику схиму, ще одну - в малу, а послушницю - в іночество⁴. 9 серпня 2026 року, у день пам'яті великомученика і цілителя Пантелеімона, святкову літургію в монастирі звершили два архієреї Української Православної Церкви, а напередодні тут відслужили урочисте Всенічне бдіння^{5, 6}; того року обитель відзначала тридцять років від дня свого заснування⁶.