Іоанно-Богословський жіночий монастир

Іоанно-Богословський жіночий монастир Хустської єпархії стоїть у селі Копашново-Поляна на Закарпатті²; обитель виникла в присілку Поляна поблизу села Копашново, нині Хустського району Закарпатської області¹.

Початок їй поклав місцевий парафіяльний священик Георгій (Юрій) Кеніз⁴. 14 лютого 1936 року він звернувся до священноначалія з проханням, у якому писав, що через тяжку недугу не може далі служити священиком у селі й хотів би заснувати жіночий скит на власній земельній ділянці за вісім кілометрів від села, у лісі біля гори Кузя, де є придатне для обителі місце з чистим повітрям і де він ще міг би звершувати богослужіння³.

Народився він 1884 року, коли Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини; під час Першої світової війни був мобілізований на фронт і потрапив у російський полон, де познайомився з православним богослужінням і вирішив полишити унію, а повернувшись у рідне село, провадив місіонерську діяльність на користь православного руху і в 1922-1938 роках служив там священиком⁴.

Обставини його висвяти лишаються спірними: автори книжки про монастир пишуть, що священицький сан Георгій Кеніз прийняв 1922 року від празького архієпископа Савватія, а рецензент заперечує це, вказуючи, що Савватія поставлено архієпископом у Константинополі лише 4 березня 1923 року і що насправді його висвятив єпископ Сергій (Корольов)⁴.

Скит засновано 1936 року з дозволу Празької архієпископії на земельній ділянці І. Попа⁴; того ж року звели каплицю й розпочали будівництво житлового корпусу¹. Каплицю освятили у Вербну неділю отець Георгій та ієромонах Сергій (Марушка), які звершили під нею й першу Божественну літургію; влітку отець Георгій почав будувати корпус келій, а через рік помер³.

Першими насельницями новоствореної обителі були монахині Магдалина (Шелемба), Матрона (Левко) і Меланія (Попадинець)⁴; спочатку тут жило три черниці, а першою настоятелькою була монахиня Магдалина, яка очолювала скит у 1936-1948 роках¹.

Скит перебував у юрисдикції архієпископа Празького і всієї Чехо-Словаччини Савватія (Врабеця), а 1946 року перейшов у підпорядкування єпископа Мукачівсько-Ужгородського Нестора (Сидорука)¹.

У 1940-1952 роках велося будівництво монастирського храму і другого будинку для сестер¹, і 1952 року в обителі освятили новий храм³. У радянський період у скиту проживало до двадцяти сестер⁴.

1948 року монахиня Магдалина залишила посаду за власним бажанням, і сестри обрали новою настоятелькою ігуменю Євгенію (Фаркавець), яка керувала скитом до його закриття^{4, 1}. Як зазначає дослідник, Магдалина була єдиною православною черницею, репресованою в радянський період: 17 липня 1952 року військовий трибунал прикордонних військ Закарпатського округу засудив її за неправдивими звинуваченнями до десяти років виправних таборів з ураженням у правах на п'ять років і конфіскацією майна; звільнили її 1955 року, а реабілітували 1992-го⁴.

Обитель закрили на зламі 1950-1960-х років, проте храм святого апостола Іоанна Богослова залишився діючим³. Опубліковані дати ліквідації різняться: Енциклопедія Сучасної України подає 1958 рік¹, нарис того самого дослідника 2009 року - 1959-й⁵, а його ж рецензія 2008 року називає постанову 1960 року, якою владі доручалося ліквідувати тутешній жіночий скит⁴.

Черниць перевели до інших закарпатських обителей - у Липчу Хустського району та Чумалеве Тячівського району^{1, 5}; ігуменя Євгенія перейшла разом з усіма монахинями до Чумалівського монастиря, де була настоятелькою⁴. Про долю будівель джерела свідчать по-різному: енциклопедія пише, що приміщення передали місцевій школі¹, а рецензія 2008 року - що будинки передали на баланс сільської ради⁴.

1992 року обитель відновлено: вона відродилася стараннями монахинь на чолі з ігуменею Любов'ю (Криванич), сільської громади та численних благодійників^{1, 4}. Під її керівництвом розпочали будівництво житлового корпусу і літньої каплиці на честь Всіх руських святих¹; силами парафіян звели новий сестринський корпус, а 1995 року каплицю закінчили³.

29 липня 1994 року Священний Синод Української Православної Церкви журналом № 15 створив Хустську єпархію, виділивши її зі складу Мукачівської і включивши до нової єпархії шість районів, серед них Хустський⁶.

Пізніше постав другий келійний корпус з домовою церквою на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці³; енциклопедія уточнює, що цю церкву влаштували на другому поверсі будинку, зведеного для настоятельки та священнослужителів¹. За перші шістнадцять років відновленої обителі було збудовано храм святого апостола Іоанна Богослова, два житлові будинки, каплицю і господарські споруди⁴.

Кількість сестер зростала: 1993 року в обителі перебувало дев'ять черниць¹, 2008 року - п'ятнадцять⁴, а на час виходу енциклопедичної статті 2014 року - вісімнадцять¹.

Схіігуменя Любов (Криванич), яка очолювала громаду від 1992 року, народилася 18 березня 1931 року і відійшла до Господа 10 червня 2020 року, на 90-му році життя².

Серед святинь обителі - ікона святого апостола Іоанна Богослова з острова Патмос, ікона святителя Миколая Мирлікійського, а також частки мощей святого пророка Іоанна Предтечі, святого великомученика Димитрія Солунського і семи отроків Ефеських⁷. Енциклопедія Сучасної України називає ікону святого Миколая чудотворною¹.

Власний сайт обителі називає два її свята - Введення в храм Пресвятої Богородиці та пам'ять апостола Іоанна Богослова⁸. У ці дні богослужіння в монастирі неодноразово очолював правлячий архієрей Хустської єпархії: 21 травня 2019 року⁹, 9 жовтня 2019 року¹⁰, 4 грудня 2022 року¹¹ і 21 травня 2025 року¹².

26 серпня 2025 року в обителі звершили чин постригу у Велику схиму: монахиня Анастасія прийняла нове ім'я - схимонахиня Ніна, а чин очолив архімандрит Ісакій¹³.