Миколаївський чоловічий монастир

Свято-Миколаївський чоловічий монастир стоїть в урочищі Карпутлаш поблизу села Іза Хустського району на Закарпатті^{1, 3}.

Обитель виросла з руху закарпатців, які на початку XX століття поверталися до православної віри². Один з його учасників, уродженець Ясіні Олександр Кабалюк, 1910 року прийняв постриг з іменем Алексій у Яблочинському монастирі на Холмщині, а наступного року повернувся на Закарпаття вже священником; за сповідання віри він поставав перед судом і відбував ув'язнення².

На початку 1919 року до Ізи прибув ієромонах Амфілохій (Кемінь) і привіз із Яблочинської обителі ієромонаха Матфея (Вакарова) та священників Георгія Плиску й Михайла Мачку². Підправивши здоров'я в лікарні Києво-Печерської Лаври, у травні того ж року повернувся й отець Алексій². Названі подвижники вирішили створити в Ізі монастир, і перші насельники жили в церковному домі при сільському храмі². За даними енциклопедії, обитель заснували 1919 року при Свято-Успенській церкві вісім насельників на чолі з ієромонахом Алексієм (Кабалюком), під опікою Сербської Православної Церкви¹.

У 1920-1921 роках в обителі відбулися три помітні події: обрання отця Алексія настоятелем, посвячення його в ігумена й перший Собор православних жителів Закарпаття²; ігуменом Свято-Миколаївського монастиря в Ізі його обрали 17 серпня 1921 року⁶. 1925 року отцеві Алексію доручили керувати Духовною консисторією краю, настоятелем обрали отця Матфея, і того ж року монастир перенесли в урочище Карпутлаш, де звели корпус із домовим храмом Успіння Пресвятої Богородиці^{2, 3}; енциклопедія датує перенесення 1926 роком¹. 1927 року почали будувати другий корпус із зимовим храмом святого пророка Івана Предтечі³. При монастирі не раз проводили пастирсько-богословські курси: 1928 року їх закінчив ізянський уродженець Іван Кундря, майбутній преподобний Іов Угольський². У 1933-1937 роках тут діяли єпархіальні курси для духовенства під керівництвом єпископа Мукачівсько-Пряшівського Дамаскина (Ґрданічкі)¹. 1936 року освятили оновлений та розбудований Успенський храм^{1, 3}.

Станом на 1944 рік братія налічувала 39 осіб, з них 23 несли послух у довколишніх селах¹. 2 грудня 1947 року, прийнявши незадовго до кончини схиму, спочив преподобний Алексій; тіло старця привезли до Ізи і 5 грудня поховали в монастирі, а 1953 року поруч поховали архімандрита Матфея². У 1958-1959 роках в обителі подвизався преподобний Іов Угольський². 1959 року монастир закрили - на той час у ньому жило 64 насельники^{1, 2}. У 1970-х роках майже всі монастирські споруди знесли, а на їхньому місці збудували протитуберкульозний диспансер, який діє донині^{1, 3}.

Від 1990 року чернече життя почало відроджуватися^{1, 2}. Від колишньої обителі вціліли тільки кам'яна каплиця, зведена в 1945-1946 роках для богослужінь при великому зібранні парафіян і прочан, та старий будинок; 12 липня 1991 року в цій каплиці звершили першу Літургію³. У 1994-1998 роках у монастирі спорудили новий храм святителя Миколая Мирлікійського³. 12 березня 1999 року відбулося обретення мощей преподобного Алексія^{2, 3}.

8 липня 2001 року Священний Синод Української Православної Церкви постановив зарахувати преподобного Алексія, сповідника Карпаторуського, до місцевошанованих святих і святкувати його пам'ять 2 грудня; чин прославлення звершили в обителі 21 жовтня 2001 року, а синодальним рішенням від 21 грудня того ж року встановили другий день його пам'яті - 21 жовтня².

До 2004 року в одному з корпусів влаштували домовий храм Воздвиження Чесного Хреста Господнього, а 2005 року заклали храм преподобного Алексія Карпаторуського³. Серед святинь обителі - мощі преподобного Алексія, напрестольний хрест із часткою Чесного Хреста Господнього, ковчег із частками мощей святих Києво-Печерських та ікона Божої Матері «Скоропослушниця», знайдена в могилі преподобного при його мощах⁴. Дні пам'яті святителя Миколая Мирлікійського монастир відзначає 9 (22) травня та 6 (19) грудня, а преподобного Алексія - 8 (21) жовтня та 19 листопада (2 грудня)⁵.