Архангело-Михайлівський Пелагіївський жіночий монастир

Село Пелагіївка на Миколаївщині стоїть на правому березі Інгулу², і назву йому дала Пелагія Дуриліна: її чоловік, купець першої гільдії Ісидор Дурилін, 1861 року купив тут п'ять тисяч десятин землі⁵, 1868-го несподівано продав рудні й заводи, передоручив партнерам свою частку в оптовій торгівлі залізом і оселився в глухому степу⁶, а 1875-го заклав хутір і назвав його на честь померлої дружини⁵. На високому березі Інгулу він поставив дім, розселив орендарів, збудував млин і кузню, узявся до вівчарства й видобутку вапняку⁶. Архівне свідоцтво, видане 4 березня 1871 року, називає купця Ісидором Харлампійовичем і перелічує чотирьох його синів — Василя, Олександра, Михайла й Андрія⁶. 1890 року Дурилін розділив землі між синами, і Пелагіївка дісталася Андрієві та Михайлові¹ — з умовою продати землю сільській громаді та збудувати храм на честь преподобної Пелагії⁵.

Трипрестольний храм заклали 1896 року, будувати почали через два роки⁵, а 19 серпня 1904-го освятили⁵. Як він поставав, переказала 95-річна жителька села Матрона Тимофіївна Дрондель: «граніт возили на підводах аж за 20 верст, із самого Воссіятського», цеглу випалювали тут же біля броду деревним вугіллям і соломою, у розчин додавали курячі яйця, скуплені по навколишніх хуторах, а за день клали не більше шести рядів цегли; найбільший із дванадцяти дзвонів важив 85 пудів 18 фунтів і його «було чути за п'ятнадцять верст у Новому Бузі»; розписували храм художники з Росії, а архітектора «виписали з самої Німеччини», і в народі його прозвали Консулом, бо він не розумів по-російськи^{5, 6}. Імені того архітектора місцеві архіви не зберегли⁶.

Мурований з червоної цегли, дванадцятибанний, заввишки сорок метрів⁵, храм був оформлений у стилі московських церков XVII століття: у хрести вставили дзеркала, кахляний іконостас замовляли в Німеччині¹, а вівтар розміром 52 квадратні метри й царські врата виготовили з мейсенського фаянсу^{5, 6}. Приділи освятили на честь святого Архістратига Михаїла, преподобної Пелагії та мученика Андрія Стратилата^{1, 4}. З північного боку спорудили склеп, куди перенесли прах Пелагії та сина Андрія, померлого 1902 року^{5, 6}. Поряд звели дім для священника і причту та церковно-парафіяльну школу, яка 1906 року прийняла на навчання 52 хлопчиків і 20 дівчат із сусідніх сіл і хуторів⁵. Першими служителями стали 34-річний священник, студент Одеської духовної семінарії Димитрій Костянтинович Бойченко, псаломник Антон Климович Лавренко і законовчитель Григорій Бобровський; казенної платні вони не одержували, а жили з доходів 114 десятин церковної землі⁵. Через три роки після освячення храму Михайло Ісидорович Дурилін пожертвував Херсонському земству 200 десятин землі, сім десятин плодового саду та господарські будівлі під сільськогосподарське училище з ремісничими класами⁶.

1924 року Одеський губернський адміністративний відділ зареєстрував православну громаду при Архангело-Михайлівській церкві села Пелагіївки тодішнього Привільнянського району, а її засновники змушені були дати підписку, датовану 13 лютого 1925 року, — безперешкодно допускати уповноважених на всі свої зібрання^{5, 6}. Пізно ввечері восени 1929 року до Пелагіївки прибули троє уповноважених у військовій формі: вони розкрили склеп і викинули останки будівничих храму на подвір'я, а за два тижні в церковну огорожу загнали худобу й влаштували скотний двір^{5, 6}. 1932 року в храмі відправили останню службу, а парафію закрили, покликавшись на те, що громада втратила потрібну кількість парафіян⁶. У храмі влаштували зерносховище, у правому приділі поставили крупорушку, двісті дерев'яних ікон спалили, з тканих ікон і хоругв пошили мішки для зерна, а цегляну огорожу розібрали й вивезли на будівництво кінноплемзаводу в Баратівку^{5, 6}. 1934 року місцевий осередок безвірників влаштував показовий мітинг-суд і пообіцяв по 30 трудоднів за кожен знятий хрест — охочих не знайшлося^{5, 6}. Одинадцять хрестів із дванадцяти таки звалили; дванадцятий, на дзвіниці, залишився — під час робіт двоє людей упали з тридцятиметрової висоти й загинули, і зрушити його ніхто більше не наважився. Він стоїть донині^{1, 5}. Під час війни в будівлю влучив снаряд: він пробив метрову стіну, але не розірвався^{1, 5}. У 1960-х туристи почали розтягувати на сувеніри фаянсові кіоти, а за розпорядженням чиновників намагалися зішкребти з вівтарної частини лики святих^{5, 6}; у 1980-х унікальний вівтар розбили, а мейсенський фаянс розтягли^{5, 6}.

1992 року святиню повернули віруючим^{1, 5}, 25 квітня 1994-го відправили першу службу¹, а журнал № 12 засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 липня 1994 року — на рапорт єпископа Миколаївського і Вознесенського Пітірима — благословив відкриття Свято-Михайлівського жіночого монастиря в селі Пелагіївка Новобузького району Миколаївської єпархії⁷. Перші насельниці прибули 3 жовтня 1996 року: інокиня Стефанида і послушниця Людмила⁵, а від 14 жовтня того ж року, у день Покрови, в обителі почалися щоденні богослужіння⁵. Улітку 1997 року до монастиря підвели воду, до початку зими зробили опалення в келіях, а протягом 1998-го відновили колишній кінний двір і завели корів та птицю⁵. 1 серпня 2006 року на храмі встановили й освятили чотири золоті бані, а хрести зробили в дзеркальній інкрустації — точними копіями первісних⁵. 2011 року звели корпус із церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці, освяченою на початку 2012 року^{1, 4}; до століття храму, за допомогою єпархії та благодійників, відновили дзвіницю й повернули на місце єдиний уцілілий хрест⁵.

Серед святинь обителі — ікона Спасителя «Живоносне Джерело» та список Володимирської ікони Божої Матері³; від 2000 року за благословенням правлячого архієрея щороку 6 липня в монастирі звершують свято на честь Володимирської ікони⁵. Сестри провадять господарство — сад, город, пасіку^{4, 6}. Щонеділі від кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці в Миколаєві до обителі вирушають автобуси з паломниками⁴. Кожних літніх канікул тут влаштовують табір праці й відпочинку для дітей недільних шкіл Миколаєва, а обитель підтримує зв'язок із Новобузькою школою-інтернатом і Баратівським будинком для літніх людей⁵. Престольні свята монастиря — Благовіщення Пресвятої Богородиці, Собор Архістратига Михаїла, спомин чуда в Хонех, пам'ять преподобної Пелагії та мученика Андрія Стратилата^{1, 4}.