Різдва Христового Червонський жіночий монастир

Різдва Христового Червонський жіночий монастир міститься в смт Червоне на Житомирщині, у будівлі колишнього неоготичного замку-палацу середини ХІХ століття^{3, 5, 6}. За переказом, на який спираються два незалежні джерела, саме селище Червоне заснував 1624 року берестейський воєвода Ян Тишкевич^{3, 5}.

Замок-палац у неоготичному стилі почали зводити на замовлення польського шляхтича Адольфа Грохольського, члена польського сейму, у володінні якого перебувало село; будівництво лишилося незавершеним, коли Грохольський помер 1863 року^{3, 5, 6}.

Хто саме з роду Терещенків надбав садибу після цього і що саме збудував, джерела називають по-різному. За єпархійним сайтом і обома незалежними краєзнавчими джерелами, вдова Грохольського Ванда, уроджена Радзивілл, невдовзі виїхала за кордон і продала недобудовану садибу магнату й меценату Миколі Терещенку, який лише розбудував наявну будівлю^{3, 5, 6}. Власний сайт монастиря натомість називає покупцем 1868 року Артемія Яковича Терещенка (1794-1877) і приписує спорудження нового палацу в готичному стилі вже його онукові Федору¹.

Через розбудову - додатковий поверх і зимовий сад - будівля набула неправильної форми^{3, 5, 6}. Садибу оточував парк площею 58 гектарів зі старими липами, дубами й каштанами, двома ставками та альтанкою^{3, 5, 6}.

Онук нового власника Федір Терещенко 1909 року відкрив у маєтку авіаційну майстерню, де сам конструював і випробовував літаки разом із запрошеними авіаторами; з 1913 року майстерня будувала військові літаки. У 1914 році, коли до Червоного наближався фронт Першої світової війни, Терещенко евакуював виробництво, а 1917 року емігрував до Франції, де й помер 1950 року¹.

Після революції 1917 року палац уперше пограбували³; наступного року маєток оголосили державною власністю, і в колишньому палаці розмістилися контори місцевого цукрового заводу¹. На початку 1920-х років у будівлі влаштували заклад для безпритульних дітей, через недбале поводження яких у ній сталася пожежа³; за іншим джерелом, пожежа 1928 року значно пошкодила будівлю - зовнішній вигляд згодом відтворили, а інтер'єри були втрачені назавжди⁵.

Пізніше на території маєтку відкрили фабрично-заводську школу фахівців для цукрових заводів із дворічним навчанням, яку перетворили на профтехучилище цукрової промисловості³; за власним сайтом обителі, воно діяло з 1944 до початку 1990-х років¹. У середині 1990-х років будівлю пограбували вдруге, значно сильніше, ніж 1917 року, і в такому занедбаному вигляді вона дісталася наступним господарям³.

20 вересня 2000 року Житомирське єпархіальне управління Української Православної Церкви і ВАТ «Червонський цукровик» уклали угоду про безоплатну передачу зруйнованої садиби єпархії; приміщення прийняли на баланс у напівзруйнованому стані, без вікон і дверей³. Того самого року, в жовтні, у садибі влаштували скит Житомирського жіночого монастиря на честь преподобномучениці Анастасії Римлянині^{1, 3}.

21 січня 2001 року в колишньому палаці освятили домовий храм на честь святих Царственних страстотерпців і почали правити в ньому регулярні богослужіння³.

Наступного дня, 22 січня 2001 року, журналом № 2 засідання Священний Синод Української Православної Церкви за доповіддю преосвященного Гурія, єпископа Житомирського і Новоград-Волинського, ухвалив благословити відкриття Різдва Христового Червонського жіночого монастиря в смт Червоне Андрушівського району Житомирської області^{3, 4}. 24 квітня того самого року Державний комітет України у справах релігій зареєстрував статут новоствореної обителі, і скит став самостійним монастирем Різдва Христового^{1, 3}.

Нині обитель має два престольні свята - Різдво Христове та пам'ять святих Царственних страстотерпців².