Різдва Богородиці Козельщинський жіночий монастир

Різдва Богородиці Козельщинський жіночий монастир Кременчуцької єпархії Української Православної Церкви стоїть у селищі Козельщина на Полтавщині. Саму Козельщину пов'язують із козацько-старшинським родом Козельських: за одними відомостями її засновано в першій чверті XVII століття, за іншими — її заснував у першій чверті XVIII століття кобеляцький сотник Павло Козельський¹. Останнім із цього роду Козельщиною володів предводитель дворянства Кобеляцького повіту Павло Козельський († 1879), який заповів маєток Софії Капніст — доньці математика Михайла Остроградського і дружині графа Володимира Капніста¹.

Родовою святинею Капністів була ікона Пресвятої Богородиці. У записнику графа Володимира Капніста зазначено: «Ця ікона в моєму сімействі, а також і в околицях здавна користується славою чудотворінь»⁴. Старе друковане описання переказує родинну пам'ять Козельських про те, що образ належав дружині запорозького військового писаря Сіромахи, а живопис ікони нагадує італійську школу⁴.

На початку 1880 року тяжко занедужала п'ятнадцятилітня донька Капністів Марія, яка навчалася в Полтавському інституті шляхетних дівчат: обидві ноги в неї почало викручувати, і їх залили в гіпс¹. Ані гіпсові пов'язки харківських лікарів, ані Кавказькі мінеральні води, ані поїздка до Москви, де в лікуванні брав участь Микола Скліфосовський, не змінили становища; лікарі радили звернутися до французького невропатолога Жана-Мартена Шарко¹. 21 лютого 1881 року, у день, коли батько надіслав телеграму з викликом до Москви на огляд, Марія дістала зцілення перед родовою іконою. За її власною розповіддю, мати принесла їй образ зі словами: «Маша, ось наш фамільний образ. І в нашій родині живе переказ: якщо хтось із хворих приложиться до образу й почистить його, той обов'язково одужає»; після молитви перед іконою різкий біль у хребті позбавив дівчину притомності, а отямившись, вона відчула, що до неї повернулася здатність володіти ногами¹. Подорож до Москви набула нового змісту — засвідчити зцілення перед лікарями, які до того лікували хвору¹. Усе це припало на перші дні березня 1881 року, коли було вбито імператора Олександра II, і граф згадував, що, попри жах, який охопив усіх, багатьом побачене біля ікони допомогло пережити ті дні¹.

Наприкінці березня 1881 року Капністи повернулися до Козельщини, і сюди ж потягнулися прочани. У квітні граф звів у своєму саду каплицю й 23 числа того ж місяця переніс до неї образ; біля ікони служили молебні, а пожертви на будівництво церкви надходили до карнавки¹. Звістки про нові зцілення надходили до графа настільки часто, що 4 липня 1881 року для їх перевірки Козельщину вперше відвідала особлива комісія¹. 8 вересня 1881 року на пагорбі за чверть версти від каплиці заклали дерев'яний храм Різдва Пресвятої Богородиці, освячений 7 вересня 1882 року, а 9 вересня освятили і приділ рівноапостольної Марії Магдалини; 1883 року при храмі влаштували приміщення для причту, зимове приміщення для богомольців, лікарню та аптеку¹.

1 березня 1885 року при храмі заснували жіночу громаду монастирського типу; її насельницями визначили двадцять послушниць на чолі з монахинею Олімпіадою із Золотоніського монастиря¹. Сестри прибули до Козельщини 6 квітня 1886 року, 3 червня чудотворний образ перенесли з каплиці до храму, а 4 червня відбулося урочисте відкриття громади¹. 22 липня 1887 року в обителі заклали великий корпус келій з теплою церквою, того ж року збудували странноприймицю для незаможних богомольців і причтовий дім, а 1888 року відкрили школу іконопису для здібних насельниць і дві церковнопарафіяльні школи — чоловічу однокласну та жіночу двокласну з гуртожитком на тридцять дівчат, серед яких двадцять сиріт перебували на повному утриманні громади¹. 21 жовтня 1890 року освятили лівий приділ теплої церкви — в ім'я святої мучениці Єлисавети¹.

Наприкінці жовтня 1890 — у січні 1891 року уряд розглянув і схвалив проект перетворення громади на монастир: на той час вона налічувала понад сто сестер, мала вклад графа Капніста в 50 000 карбованців та пожертвувані його родиною землі під садибу й господарські угіддя¹. Урочистості з нагоди перетворення пройшли 15—18 лютого 1891 року, а 16 лютого освятили правий приділ теплої церкви¹. Ігуменя Агнія розширила дівочу парафіяльну школу до дев'яноста учениць і її гуртожиток до шістдесяти місць, збудувала готель, кам'яний причтовий дім і додаткові корпуси келій, а 1894 року відкрила монастирський цегельний завод¹. Після її кончини обителлю управляла ігуменя Олімпіада (1896—1915) — раніше перша начальниця громади (1885—1889) і настоятелька Золотоніського монастиря (1890—1896); вона ввела до програми чоловічої школи столярну справу (1906) та влаштувала в обителі водогін¹.

Дерев'яний храм змінив кам'яний собор Різдва Пресвятої Богородиці, закладений 10 жовтня 1900 року на південь від першого, розібраного під час будівництва, і освячений 23—24 липня 1906 року після оздоблювальних робіт^{1, 2}. Собор споруджено за проектом полтавського єпархіального архітектора Сергія Носова; хрестоподібний у плані, він увінчаний сімома банями у формі цибулин, одна з яких несе дзвіницю в барабані на західному промені хреста². Мурування з червоної цегли рясніє на фасадах декоративними обрамленнями вікон, поясками й нішами, а головна своєрідність храму — перекриття без колон при довжині 37 метрів, ширині 30,5 метра і висоті з хрестом головної бані 38 метрів, влаштоване особливою системою арок². До революції в інтер'єрі стояв іконостас із білого мармуру зі вставками із зеленого бразильського оніксу роботи майстерні Менціоне, а оформленням інтер'єру керував київський художник Микола Мурашко².

1904 року обитель відвідав імператор Микола II¹. Під час війни 1904—1905 років і на початку Першої світової війни монастир відкривав у себе військовий лазарет — відповідно на десять і на сорок ліжок¹. 1917 року відбулися перші самочинні захоплення монастирської землі, а господарство обителі значно постраждало в роки громадянської війни 1918—1920 років¹. Драматичною була й доля самої Марії Капніст: її другий чоловік, геолог і громадський діяч Петро Армашевський, 1919 року був розстріляний, удова шукала притулку в Одесі й 1921 року відійшла до Бога — саме протоієрей Олександр Введенський, який опікувався нею і звершив її поховання, записав спогади, з яких відома її власна розповідь про зцілення¹.

1929 року монастир закрили, а його будівлі роздали світським установам; до 1932 року чернече життя тривало у скиту обителі в селі Обиток біля Кременчука¹. Духівником обителі був архімандрит священномученик Олександр (Петровський), майбутній архієпископ Харківський († 1940)¹. Ігуменя Олімпіада II (Вербецька), яка оселилася таємно в Полтаві, була видана владі й замучена в міській тюрмі 1938 року¹. 18 квітня 2008 року Священний Синод Української Православної Церкви благословив місцеве прославлення та вшанування ігумені Олімпіади (Вербецької), затвердив іконописне зображення святої і проекти тропаря та кондака й ухвалив святкувати її пам'ять у день мученицької кончини — 20 травня / 2 червня⁶. Того ж 2008 року були віднайдені її мощі⁷.

Окремою була доля чудотворного образу: 1929 року монахині таємно винесли ікону до скиту в Обитку, після закриття скиту 1932 року вона негласно зберігалася в Кобеляках, у 1941—1949 роках знову перебувала в Козельщинській обителі, потім — у Лебединському монастирі на Черкащині, з 1961 року — у київській квартирі колишніх козельщинських насельниць, а 23 лютого 1993 року повернулася до Козельщини⁴.

Собор по закритті обителі використовували під театр, і його оздоблення поступово було втрачене, а перед війною тут тримали ув'язнених². У серпні 1941 року собор займали радянські військові частини, далі окупанти влаштували в ньому свій штаб, але, за розповіддю обителі, залишили храм після неодноразової появи там ночами жіночої постаті в чорному вбранні й дозволили знову відкрити монастир². Після другого закриття обителі собор використовували під клуб, а потім у господарських цілях². Уродженець села Сухе в окрузі Козельщини, український письменник Олесь Гончар (1918—1995) згадав цей храм у романі «Твоя зоря»: «І Козельськ звідси вже відкривається цегляними будівлями та куполом райклубу, що архітектурою схожий на собор святого Петра в Римі»².

У 1941—1949 роках Козельщинський монастир відродився на час під керівництвом ігумені Феофанії (Зонової)¹. На початку 1990 року монастирський собор передали парафіяльній громаді, і 6 березня того ж року, у день святкування на честь Козельщинської ікони, тут звершилося перше від часу закриття храму богослужіння¹. 1992 року козельщинських сестер, що лишалися живими, запросили до рідної обителі, а парафіяльну громаду перетворили на монастир під управлінням ігумені Іраїди (Кравцової), яка поклала чимало праці на відродження обителі й відійшла до Бога 22 червня 1996 року¹. Від 1992 року собор перебував на реставрації, а 1998 року в ньому відновили богослужіння².

14 листопада 2007 року Священний Синод Української Православної Церкви утворив Кременчуцьку єпархію, виділивши її зі складу Полтавської, і відніс до неї Козельщинський район, у якому стоїть обитель⁵. 22 травня 2018 року, у день перенесення мощей святителя Миколая, Божественну літургію в монастирі очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій, після якої відбувся хресний хід; того дня в обителі відзначали і десятиліття віднайдення мощей преподобномучениці Олімпіади⁷. Нині богослужіння головних свят обителі очолює Митрополит Кременчуцький і Лубенський Миколай: 6 березня, у день вшанування Козельщинської ікони Божої Матері, з чудотворним образом звершують хресну ходу⁸, а 2 червня всією єпархією моляться в день пам'яті преподобномучениці Олімпіади (Вербецької)⁹.

Найпомітніший після собору корпус обителі — двоповерхова будівля келій з теплим храмом Преображення Господнього, зведена в 1887—1890 роках за тридцять п'ять метрів на північний схід від собору; храм прилягає до центру східного фасаду корпусу, а його основна частина в плані є рівнокінечним хрестом². Престольними святами тут відзначають Преображення Господнє 6 (19) серпня, Різдво Пресвятої Богородиці 8 (21) вересня, святкування на честь Козельщинської ікони Божої Матері 21 лютого (6 березня) та пам'ять преподобномучениці Олімпіади (Вербецької) 20 травня (2 червня)³.