Дорогі, браття і сестри, отці, миряни, віруючі Української Православної Церкви, представники світової громадськості. Наші храми сьогодні захоплюють люди невіруючі. Вони не вірять у Бога, не розуміють природи Церкви, і в Церкві бачать тільки земне — оправу: нерухомість, культові споруди, земельні ділянки, слабких і дивних людей, які чомусь не шукають земного, а шукають небесного. Загарбники не розуміють, що в Церкві є головне — Перлина, Діамант — Христос. І вони, варварськи накидаючись на наші храми, парафії, монастирі, виколупують, викидають цей Діамант, не розуміючи і не знаючи про Нього, забираючи лише оправу, забираючи її собі в кишеню і думаючи цим збагатитися. Гонителі не розуміють, що за нами, немічними людьми, стоїть сильний Бог, всемогутній Бог. Бог, Який повною мірою починає діяти лише тоді, коли ми, люди Церкви, вичерпуємося у своїх людських силах, коли ми витрачаємо вже всі свої ресурси і можливості захищати наші храми, захищати нашу віру, коли ми знемагаємо під тягарем хреста гонителів — ось тоді приходить і починає діяти силою наш Господь і Його святі.
Гонителі Церкви вступають у ворожнечу не з нами, а саме з Ним. І річ навіть не в тому, що кожен гонитель або загарбник ще в цьому житті отримає відплату за ділами своїми. Знайте, що кожен, хто брав участь у цьому конкретному беззаконні рейдерського захоплення Стрітенського храму (Черкаської єпархії), кожен, хто давав розпорядження, чи кричав у мікрофон, або ставив свій підпис, або ламав замки — кожен з них своїми діями відлучив себе від Святої Православної Церкви. Але річ навіть не в цьому. Річ у тім, що Бог усе одно залишається зі своїми стражденними дітьми. І Він іде з храму, який захоплює гонитель. Бог іде і залишає такий храм порожнім, безблагодатним, холодним. Як буває холодно в занедбаному домі в тридцятиградусний мороз, з побитими шибками, так буває і в храмі, з якого пішов Бог і Його благодать. І це може відчути кожен, у кого ще не остаточно зламане ненавистю серце.
А Бог іде разом з вірними Йому священниками і з вірною Йому громадою туди, куди йдуть вони: ідуть у квартири, у приватні будинки, у підвали. І Він починає діяти там з іще більшою силою Своєї благодаті. Він починає діяти там, де знову розгортається святий антимінс і звершується справжня канонічна Божественна літургія. І тоді приватний дім, квартира, ангар або горище перетворюються на чудовий просторий і світлий собор, у якому серце і душа підносяться вгору, у якому так тріумфує і радіє християнське серце. У цьому чудовому соборі, у якому моляться гнаний священник і громада, Бог особливо близький. Він чує кожну молитву. Він виконує кожне прохання...
Брати і сестри, багато хто з вас уже зараз стоїть на порогах цих чудових соборів: у квартирах і ангарах, на складах, а іноді на горищах... Запам'ятайте цей час. Він абсолютно особливий і неймовірний. Бог буде сугубо близький кожному молитовному і скорботному серцю. Не кожне покоління християн сподобляється цієї близькості Бога. Так, цей час закінчиться і ми знову повернемося у свої храми, після того як їх покинуть духовні окупанти. Цей час обов'язково закінчиться і почнеться новий: теж радісний, теж благодатний. Але молитва і близькість Бога, яку ми зазнаємо зараз, під час гонінь, буде незрівнянна ні з чим. Ми будемо про неї згадувати потім усе своє життя, що залишилося. Ми будемо жити цією пам'яттю.
Не сумуйте, брати і сестри, ми стоїмо на порозі великої радості!
