Кирилівський чоловічий монастир

Монастир на Дорогожичах — висоті над давніми шляхами до Києва — заснував чернігівський князь Всеволод Ольгович, у хрещенні Кирило, здобувши київський великокнязівський престол; енциклопедії датують цю подію 1139 роком^{6, 7}, а власна історія обителі — 1140-м¹. Храм і монастир князь присвятив своєму небесному покровителю святителю Кирилу Александрійському, і печатки Всеволода називають саме це хрестильне ім'я¹. Уперше Кирилівський монастир згадано в літописах під 1167 роком з назвою «Всеволож», а під 1194 роком літопис зазначає, що обитель збудував Всеволод¹.

У храмі поховані вдова Всеволода Марія Мстиславівна і дружина її внука Всеволода Чермного Марія Казимирівна — 1179 року, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім» син Всеволода Святослав — 1194 року, а син Святослава Всеволод Чермний — 1212 року; перед кончиною обидві Марії та Святослав прийняли постриг¹.

Після монгольського розорення Києва 1240 року монастир знову згадано лише 1539 року, і впродовж XVI століття Свято-Кирилівський храм з угіддями неодноразово фігурує як феодальна власність¹. Від 1605 року обитель відроджується трудами ігумена Василія Красовського, померлого 1614 року, під патронатом київського воєводи князя Василя-Костянтина Острозького: до 1607 року храм відремонтували, 1612 року освятили в ім'я Святої Тройці, а на честь святителя Кирила освятили бічний приділ; 1613 року завершилася виснажлива тяжба отця Василія за повернення монастиреві його земель¹.

У другій половині XVII століття ігуменами монастиря ставали визначні церковні мужі: у 1650—1652 роках — майбутній архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій (Гізель), у 1652—1657 роках — майбутній архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович), а на кілька місяців 1697 року — святитель Димитрій Ростовський (Туптало), який 1668 року прийняв постриг саме в цій обителі^{1, 5}. Його батьки Марія і Сава були ктиторами монастиря і поховані в Троїце-Кирилівському храмі відповідно 1689 і 1703 років¹.

Монастир скасували 1786 року, за указом від 10 квітня⁶; наступного, 1787 року тут розмістили армійський шпиталь, а храм дістав статус парафіяльного¹. У 1830 році на територію обителі перевели дім душевнохворих, який здобув популярність як «Кирилівські богоугодні заклади», або «Кирилівська лікарня»¹.

Давньоруські фрески в Троїце-Кирилівському храмі виявили 29 травня 1860 року, розчищаючи штукатурку після пожежі 1852 року; настоятель храму священник Петро Орловський домігся зупинення робіт і звернув на відкриття увагу церковного та світського начальства². Розчищення фресок і покриття їх розписами в дусі наслідування іконопису XII століття здійснили в 1881—1882 роках під керівництвом історика мистецтв і археолога Адріана Прахова, а від 1883 року до роботи залучили 30 учнів київської малювальної школи Миколи Мурашка і 10 живописців Петербурзької академії мистецтв². У 1884 році Прахов запросив молодого художника Михайла Врубеля, який виконав образ архангела Гавриїла на місці втраченої фрески і низку композицій на стінах, а взимку 1884—1885 років написав у Венеції ікони для мармурового іконостаса — «Христос», «Пресвята Богородиця», «святитель Кирило Александрійський» і «святитель Афанасій Александрійський»; іконостас установили 1887 року, а всі роботи з оновлення інтер'єру завершили 1889 року². В інтер'єрі храму зберігся найбільший для церков XII століття ансамбль давніх фресок площею 800 квадратних метрів².

Парафію закрили 1927 року, 1929 року храм став головним об'єктом музею-заповідника, а від 1965 року він є філією заповідника «Софія Київська»^{1, 7}. У 1993 році в одному з приміщень на території лікарні відкрилася нова парафія, яка облаштувала храм святителя Василія Великого; від 1995 року богослужіння звершуються і в Свято-Троїцькому Кирилівському храмі — спершу у святкові та недільні дні, а від 2004 року щоденно¹. У 1998 році храм наново освятили на честь святителів Кирила та Афанасія Александрійських⁵. З ініціативи України 2009 року Кирилівську церкву внесли до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО⁸.

14 червня 2011 року Священний Синод Української Православної Церкви благословив відкриття Свято-Кирилівського чоловічого монастиря в місті Києві³. 25 серпня 2012 року Синод благословив відкриття скиту цього монастиря на честь святого мученика Олександра Римського в селі Мала Тарасівка Баришівського району Київської області⁴. 12 лютого 2016 року, у день Собору трьох святителів, Предстоятель Української Православної Церкви звершив чин великого освячення храму обителі й освятив пам'ятний хрест, установлений на її території⁵.