Преображенський Борисівській жіночий монастир

Спасо-Преображенський жіночий монастир Одеської єпархії стоїть на півдні Одещини, за кілька кілометрів від села Борисівка, біля джерела на північно-західному березі озера Сасик^{2, 5}. Єпархія подає відстань звідти до Одеси приблизно в сто сімдесят кілометрів, а до районного центру Татарбунари - в десять⁵. Саме село засноване 1822 року².

Початок обителі описує машинописна «История образования монастыря у с. Борисовка», що зберігається в монастирі: вона називає засновником борисівського селянина Марина Сазона¹. За цим рукописом, наприкінці 1904 року, повертаючись пішки з монастиря в Ізмаїльській фортеці, Сазон почув голос, який велів йому починати роботу на землі біля джерела, бо там буде монастир, а 15 січня 1905 року йому було послано нове знамення¹. Одеська єпархія веде літопис обителі від 1905 року і називає Сазона не лише засновником і ктитором, а й літописцем перших десяти років її становлення⁵.

Того ж 1905 року Сазон придбав бажану землю, поставив на ній курінь і почав її обробляти¹. У 1906 році він намірився розпочати на ділянці велике будівництво, але односельці виступили проти забудови і подали на нього до суду; у 1907 році позов вони програли, і будівництво почалося¹.

У 1907 році Сазон звів низку дерев'яних будівель, а в 1909 році - перший кам'яний корпус; у наступні роки в новому монастирі щороку з'являлися нові споруди¹.

З початком Першої світової війни, за викладом єпархії, в монастирі залишилися тільки старі ченці, а молоді пішли на фронт⁵. До 1918 року обитель була чоловічою, потім стала жіночою: того року Сазон, як ктитор і керуючий монастирським господарством, прийняв кілька черниць з Румунії^{1, 5}.

Господарством обителі Сазон керував і далі; він помер тут у 1923 році¹. Його вдова залишилася в монастирі, у 1932 році прийняла постриг і жила там до вигнання інокинь світською владою в 1950 році, а померла в 1953 році¹.

Воєнні роки два джерела подають по-різному. За викладом Одеської єпархії, у 1940 році, після понад двадцятилітнього перебування Бессарабії у складі Румунського королівства, її було передано Радянському Союзу: сестри втекли до Румунії, а в монастирі відкрили дитячий будинок⁵.

За рік, пише та сама сторінка, насельниці повернулися в обитель у супроводі румунської армії, яка зайняла Ізмаїльську область, і прожили так до серпня 1944 року, коли разом із радянськими військами на території монастиря знову з'явився дитячий будинок; по двох роках спільного проживання діти обитель залишили⁵. Монастирський рукопис про цей розрив не згадує зовсім і веде оповідь безперервно¹.

У 1950 році інокинь вигнала з обителі світська влада¹. У 1950-1985 роках монастир займав дитячий туберкульозний санаторій, який єпархія міряє тридцятьма п'ятьма роками, а в 1985-1991 роках - наркологічний диспансер^{1, 5}.

28 травня 1991 року в обителі відновилося чернече життя⁵. Відновлювати монастир прислали послушницю і черницю з монастиря Різдва Пресвятої Богородиці села Олександрівка; за викладом єпархії, вони застали руїни, і в храм можна було увійти тільки через вікно⁵.

Від того часу старі споруди відремонтували, зокрема храми Преображення Господнього і Покрови Пресвятої Богородиці, і звели нові¹. При обителі є трапезна для паломників, готель, странноприїмниця і притулок для самотніх безпритульних людей¹.

Єпархія описує монастир із золотими куполами обох храмів, новими корпусами і господарськими спорудами, готелем для паломників в афонському стилі, повитими трояндами і виноградом алеями, садом і виноградником; на монастирських землях тримають корів, овець і кіз, а поля засівають кукурудзою, пшеницею і ячменем⁵. Та сама сторінка називає обитель найбільшим за площею монастирем Одеської митрополії⁵.

16 травня 2021 року, в тридцяту річницю відновлення чернечого життя, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив чин Великого освячення монастирського храму святих первоверховних апостолів Петра і Павла^{6, 7}.

Серед особливо шанованих святинь єпархія називає Гербовецьку ікону Божої Матері і ікону «Розчулення», що стоять у кіотах часів заснування монастиря, ковчег із частками мощей Києво-Печерських та Одеських святих і частку Чесного Животворящого Хреста⁵. Ікони великомученика і цілителя Пантелеймона та святителя Інокентія, митрополита Московського, з частками мощей приніс у дар митрополит Агафангел до столітнього ювілею обителі⁵; власний сайт монастиря згадує ще й шанований список Казанської ікони Божої Матері, іменований «Цілителька»⁴.

Престольних свят в обителі два - Преображення Господнє і Покрова Пресвятої Богородиці³.